Лукія Крип’якевич-Лукомська
2 січня 1928 р. м. Бережани Тернопільського воєводства
16 квітня 2020 р. м. Івано-Франківськ
Громадська діячка, архітекторка
Біограма
Народилася в місті Бережани (тепер Тернопільської області). Батько Лукії Лев Крип’якевич (1887-1974) обіймав посаду професора польсько-української гімназії в Бережанах, викладав грецьку, латину та українську мову і літературу. Дід Петро Крип’якевич (1857-1914) здобув ступінь доктора богослов’я у Віденському університеті, працював катехитом у Львівській гімназії №4. В сім'ї Лева Крип'якевича було двоє дітей – Лукія та Нестор (1927-1942). Рідний дядько Лукії - відомий історик Іван Крип’якевич (1886-1967).
Лукія навчалась у польській захоронці, якою опікувались сестри-монахині. 1934 року поступила до першого класу “Рідної Школи імені Андрея Шептицького”, де навчалась до 1939 року.
Напередодні Другої світової війни померла мама Лукії - Олена (з дому Березинська). Під час відступу німецьких військ в 1944 році батько разом з мачухою емігрували до Німеччини. Лукія залишилась одна в Бережанах.
Закінчивши десятирічну школу вступила до Львівського політехнічного інституту. В інституті познайомилась з майбутнім чоловіком – архітектором Володимиром Лукомським.
У 1950-1991 роках працювала архітектором в Івано-Франківській філії інституту "Дніпромісто". Мешкала в будинку, який сама спроєктувала.
Найвідоміші реалізовані проєкти – туристична база "Верховина" в смт Верховина Івано-Франківської області та санаторій-профілакторій "Джерело Прикарпаття" поблизу смт Вигода Долинського району Івано-Франківської області. Більшість авторських робіт Лукії Лукомської мають інтерпретовані риси традиційної архітектури українських Карпат. 1988 року стала лауреаткою премії Ради Міністрів СРСР.
У 1990-2000-х роках Лукія Крип’якевич-Лукомська була активною громадською діячкою, почесним членом Української академії архітектури.
Старший син, Олег Лукомський - архітектор. Молодший син Юрій Лукомський - археолог, дослідник архітектури княжої доби.
Спогади
| Оповідач: | Лукія Крип’якевич-Лукомська |
| Місце запису: | м. Івано-Франківськ |
| Дата інтерв'ю: | 28 березня 2018 р. |
| Інтерв'юер: | Юрій Пуківський |
| Транскрипція: | Богдана Бержицька |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Батько мій, батько мій Лев Крип’якевич був професором польсько-української гімназії, називалася Утраквістична гімназія в Бережанах. Викладав греку і латину і українську мову і літературу. Був завідувачем бібліотеки української, був керівником аматорських вистав українських, які там давали гімназисти. В гімназії було три відділи: був “А”, польський відділ, “В”, жидівський, так можна сказати, бо я собі не уявляю, а “С” то були українці. І дуже мало було дівчат, були хлопці в основному. Дівчат була обмежена кількість.
І мій тато з ними виїздив на природу з тими студентами, учнями. Ну маю знимки, бо як батько сидів тоді, за Польщі, як він сидів за катедрою. Значить, катедра це було таке підвищене місце, то не було як звичайно стіл на тім, на підлозі. А таке було підвищення, приблизно 20 сантиметрів, такий кусочок той підйом. Вздовж дошки, а на тих дошках був стіл і вчитель, професор. А ззаду за ним, то шо я маю, ззаду за ним… А ззаду за ним портрет Ридз-Сміглого і… нє, Пілсудського, Ридз-Сміглого і хрестик. Отаке то, маю, покажу вам фотографії.
Моя товаришка якось питала: а ти пам’ятаєш, як тебе тато брав з собою? Ти сиділа коло нього на кріслі. Кажу - я не пам’ятаю. Видно, тато не мав де мене діти, брав мене з собою в гімназію, у свій клас і я там тихенько сиділа на кріслі, а тато вчив. Але я цього не пам’ятаю. Тих учнів, що тато вчив, то вже немає в живих. Деякі може ще десь хтось лишився. Може такого віку як я, а може трошки старше.
А батько мій родом зі Львова. Батько його був священиком, у Львівській гімназії, що біля Політехніки, був катехитом. Петро Франц Крип’якевич - дідо мій, батька батько. А мама була з Заткалек. У мене тут є родовід, пишу родовід! Ще того мені бракувало. Тут у мене є - Людвиг Заткалек і Олена Заткалек, Олена Заткалек - то бабця. А дідо - Петро Крип’якевич, навіть немає того Франца. А далі маю аж до 1734 року. По татовій лінії всі чоловіки були священики, аж з 1734 року.
Мій дідо, Петро Крип’якевич, дослідив, спеціально їздив у те село, звідки вони, шукали в метриках, знайшли в метриках Крип’яки. В старих метриках то знайшли. І мій тато казав, що видно то були Крип’яки, а видно потім додали до Крип’якевичів. Що видно були міцні дуже Крип’яки. Може були зі старих часів і козаки, хто їх знає, тут перейшли.
