Катерина Зварич
7 вересня 1934 р. с. Подусів Перемишлянського повіту Тернопільського воєводства
Учасниця національно-визвольного руху, жертва операції "Захід"
Біограма
Народилася у 1934 році в селі Подусів Перемишлянського повіту Тернопільського воєводства (нині Львівського району Львівської області). В сім’ї Олексія та Марії Олійників. В сім’ї було 7 дітей: Маркіян (1922 р. н.), Йосип (1924 р. н.), Ганна (1926 р. н.), Василь (1929 р. н.), Федір (1930 р. н.), Катерина (1934 р. н.), Михайло (1937 р. н.).
Йосип та Василь Олійники належали до українського націоналістичного підпілля. Йосип приєднався до ОУН у 1943 р., далі перейшов в підпілля під псевдо "Рух", виконував обов'язки кущового провідника ОУН. Загинув у 1946 р. біля Подусова під час бою сотні УПА-Захід "Риболовці" із загоном НКВС, що проводив облаву.
Василь Олійник на псевдо "Завзятий" належав до місцевою боївкою ОУН. У 1948 р. під час облави потрапив у засідку загону НКВС де й загинув. Тіло підпільника було доправлено до Перемишлян.
Ганна Олійник була зв’язковою УПА. Катерина разом з сестрою теж допомагала повстанцям та неодноразово сама переносила штафетки (таємні записки).
Маркіян Олійник - мобілізований до РСЧА, загинув.
У жовтні 1947 р. Катерину разом з батьками, сестрою Ганною і братами Федором та Михайлом в рамках операції "Захід" було депортовано на спецпоселення до віддалених районів СРСР. Дорога тривала два місяці, харчувалися запасами з дому. Наприкінці дороги, коли закінчилися харчі, пили тільки воду. Після приїзду в м. Сталінськ (нині Новокузнецьк) Кемеровської області, РРФСР вимушено поселилися в конюшні. Згодом сім'я оселилася на спецпоселенні в с. Абашево Кемеровська області, РРФСР.
У 1950 р. неповнолітня Катерина разом з молодшим братом Михайлом змогла повернутися додому з вчителем з сусіднього села, який був другом Йосипа Олійника. Після повернення переховувалися, щоб уникнути повторного виселення. Решта родини повернулась у 1961 році.
Спогади
| Оповідач: | Катерина Зварич |
| Місце запису: | с. Подусів Львівського р-ну, Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 3 квітня 2014 р. |
| Інтерв'юер: | Антін Петрівськй |
| Транскрипція: | Марія Гілевич |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Інт.: Як загинув ваш брат?
Він ніби не був в своїм селі. Боївка його була на другім селі, далеко, таяк Вишнівчик село. І їх тогди чось були прислали тую боївку до нашого села. І вони – наша боївка і та боївка там під лісом вони тамка були в тих хатах. Ну і хтось большевикам дав знати і вони там обступили. Ну і декотрих поранили. А мій брат таяк був поранений, але ше втікав так на поле, вилетів. І тамка вже впав і ше з пістоля так собі туво. А такво йому плечі були пересікли. І тогди прийшли.
Ну ми чули стріли, всьо, але ми не знали шо він тамка є, бо ми знали шо він на другім селі. А їх но прислали сюда – один день би вони побули в нашім селі. А чо прислали – бо ту колись було сексотів багато, шо видавали де хлопці сі переховують. І тогди таяк його забили тоди прийшли до нас, взєли тата і каже: "Бери лошадь". Конє забрали, колючий дріт і повели тата. Ми не знали де тата повели. Тато приходить там – лежить син. Тогди його за ноги колючим дротом стєгнули і прив’єзали до конє. Тата прив’язали до конє. І тата били і конє і так тато волік до села його. Тата були збили так, шо руки були поломані – не наївсі сам. І тогди його не дали похоронити – цілий тиждень тримали зараз коло школи, вон скраю дороги так на бережку. І тоди він був секретаром, мої мами двоюрідний брат в школі секретаром робив і він тоди був написав таку скаргу, що діти боятьсі йти до школи, бо ту він лижить померший і діти бояться йти до школи. Вже тиждень часу, всяко може і хвороба якась і тогди дали приказ, шоб ми похоронили.
Інт.: А який то був рік?
Сорок шостий.
Інт.: А другий ваш брат?
Другий брат був в боївці. Тоди так ніби було спокійно. Він був в церковнім хорі.
Інт.: То був брат Василь?
Василь.
Тоди був празник на Володимира, і тоди він пішов на той хор таяк на пробу. І вже йшли з тої проби і йшли до магазину за сигаретами. А тамка вже була засідка, бо то вони не то шоб лапали такєх котрі в партизанці чи шо, а любих молодих хлопців лапали. І тойво, була засідка коло того магазину, бо то знали шо то празник і будуть йшли. І тогди його злапали там. Тоді навіть мого чоловіка брат був разом з ним. Але тамтой якось подавсі в городи, кукурудзи і вдало му сі втікнути. А мій чось зблукував брат і так летів дорогою і його злапали. І тогди тримали його так в другім кінци. В стодолі там допит робили з нього. І тогди його забрали і повели в Бичинський ліс і там його замордували. Десь там пастухи недалеко пасли, навіть моя сваха там пасла. То вона повідала, каже: "Не годен було слухати як він лементів". Очі вибрали живцьом, язик вирізали, вуха повідрізували, такі муки він мав. І тогди його забрали до Перемишлян і тогди нам з Перемишлян так як дали знати, але то вже було після вивізки. Мами не було. то родина рідна сестра татова живе, шо можут показати де він лежит, можна викрасти і похоронити на цвинтари, але кожний боявся в той час таке робити.
