Федір Сторожинський
1922 р. с. Вовків Перемишлянського повіту Тернопільського воєводства
Зв'язковий УПА, політв'язень
Біограма
Народився у 1922 р. в с. Вовків Перемишлянського повіту Тернопільського воєводства (нині Львівського району Львівської області) у сім'ї місцевого війта Михайла Сторожинського та Анастасії Висоцької. Коли Федорові Сторожинському було 1.5 року мати померла. У 1944 р. розстріляли батька. У Федора було дві сестри Марія та Надія, від другого шлюбу батька.
Федір Сторожинський завершив 4 класи сільської школи, оповідає про міжвоєнний час, функціонування спортивного товариства "Сокіл" та читальні "Просвіти", життя в часі Другої світової війни, радянську та німецьку окупацію.
Належав до українського націоналістичного підпілля, виконував обов'язки зв'язкового. Заарештований у 1940-х роках, протягом року перебував у слідчому ізоляторі у Львові ("Тюрма на Лонцького"), поки тривало слідство. Згодом вивезений на спецпоселення до м. Печора, Комі АРСР. Повернувся через 3 роки. У 1945 р. у Вовкові було вбито місцевого голову колгоспу, що мешкав по сусідству з Федором Сторожинським. Після того, як політв'язень випадково потрапив на місце вбивства, його заарештували та засудили до 10 років ув'язнення. Покарання відбував в таборі у м. Інта, Комі АРСР.
Після звільнення повернувся до Вовкова.
Спогади
| Оповідач: | Федір Сторожинський |
| Місце запису: | с. Вовків Львівського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 7 жовтня 2014 р. |
| Інтерв'юер: | Марія Гілевич, Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Інт.: Ще нам розкажіть за німців, уже потім як прийшли німці, як вони зовні виглядали?
Ну як то, як виглядали. Ну та цивільні вони не були, то воєнне все було. Ну як виглядало, от заставляв на роботу шанці копати ту, йти на фільварок до роботи.
Інт.: А які вони взагалі були, до людей зле відносилися?
Ти щось чи вкрав, чи не послухав, вийняв пістоль, застрілив тебе І всьо. Мій тато був за війта, я вже вам повідав за то. Тут було за німців. Ну коли тут хлопів на фільварку робити. Ну і там був дуже голод, в якім то році я не пам'ятаю, в 45 дуже було голод... Ну і знаєте там сіяли горох, а тато туди якраз був вийшов на поле там де ті люди з села нашого робили, називався лігеншафт, той фльварок. Тато щось там каже я до мами: "Я на пів дня на поле подивлюся, що там людей забрали, що вони роблять, чи вони сидять, чи вони щось роблять". А нам якраз німець йде. А там зараз чоловік взяв собі в кишеню гороху, розмієте. Може дітям недостатньо, собі горох, а німець вже його хотів застрілити. А тато каже, бо тато вмів по-німецьки говорити. "Він має п'ять малишів, їсти хочуть, взяв собі кишеню гороху, то що вже стрілити його будуть?". Там ще його висповідав. Потом приїхав той, що командував лігеншафтом. Він йому - "Що то є таке, кулак гороху взяв, то вже зараз людину стріляти? Він вже каже йому пістоль і давай буде стріляти", той німець. Виганьбив добре того наставника, того німецького офіцера, унтерофіцера і таке було.
