Катерина Гучко
1931 р. с. Трушевичі Добромильського повіту Львівського воєводства
Зв'язкова УПА, псевдо "Зоря", жертва операції "Захід"
Біограма
Народилася у 1931 році в селі Трушевичі Добромильського повіту Львівського воєводства (нині Самбірського району Львівської області) в родині Степана та Анастасії Січків. В сім’ї було шестеро дітей: 4 синів і 2 доньок - Йосиф (1920 р. н.), Михайло, (1922 р. н.), Микола (1925 р. н.) , Ярослав (1928 р. н.) і сестра Марія (1930 р. н.)
Батько був січовим стрільцем, а згодом солтисом села, мама керувала Союзом українок в Трушевичах.
На початку 1940-х всі брати приєдналися до руху Опору. У 13 років Катерина і сама вступила до підпілля, виконуючи завдання зв’язкової, отримала псевдо "Зоря". Під її опікою перебувало 6 криївок.
Через активну діяльність родини Січків, ними зацікавилася радянська влада. Батька арештували та утримували у в'язниці в м. Добромиль. В 1946 р. арештували Катерину, деякий час утримували у в'язниці, жорстоко допитували, проте згодом через відсутність доказів звільнили.
У 1947 р. хату Січків оточили радянські військові та змусили сім’ю збиратися на заслання. Катерину з батьками та сестрою в рамках операції "Захід" вивезли до міста Єманжелінськ Челябінської області, РРФСР. Після приїзду на спецпоселення сім'я поселилася в бараку. Спочатку Катерина працювала на підсобному господарстві, а згодом в шахті. Брати Йосиф і Ярослав загинули у 1948 році.
Звільнили сім’ю Січків у 1950 р. В Україну пані Катерина повернулася у 1953 р. Спочатку приїхала у Дрогобич, потім у Стрий і в кінці оселилася в м. Ходорів.
Реабілітована 17 квітня 1991 р.
Спогади
| Оповідач: | Катерина Гучко |
| Місце запису: | м. Ходорів Стрийського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 6 травня 2016 р. |
| Інтерв'юер: | Роксолана Попелюк, Марія Гілевич |
| Транскрипція: | Марія Гілевич |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Інтерв'юер: А хата-читальня була?
-Була читальня, читальня називалася так як тепер клуб, а тоді була читальня. І в читальні відбувалися концерти, танці, но я ше була мала я вже підхопила якусь цеглу чи якийсь патикі через вікно дивилася як танцюють. А потім вже підросла трошки, вже могла піти танцювати, то вже москаль мене випер на Сибір.
Інтерв'юер: А вистави які там в читальні ставили?
-А вистави були гарні, були вистави, ну як вам діти нагадати ті вистави, ну українські вистави.
Інтерв'юер: Може "Наталка-Полтавка"?
-О, "Наталка-Полтавка" була, був… Шевченківські свята то взагалі були дуже гарно, шевченківські свята ми святкували, співали.
Інтерв'юер: А фестини робили?
-Фестини робили, фестини як робили, то в нас такий був стависок називався, таке місце як зараз стадійон і там було, називалося стависок. Там і футбола грали і фестини там робили. Як були фестини, то то було шось надзвичайно, робили шнурками, всьо вішали всякі прикраси. То було надзвичайно гарно фестини. Пам’ятаю фестини.
Інтерв'юер: А на тих фестинах то мали бути в такому вишитому вбранні?
В вишитому, в українських строях.
