Ярослава Стеник

Інт.: Старші сестри чи брати може ще з Польщі до читальні не ходили?

Було "Просвіта", так "Просвіта" була така, читальня "Просвіта" так вони ходили, ходили до "Просвіти".

Інт.: Во там може вистави робили?

Так, так, я знаю, такі українські вже, такі патріотичні були, такі власне українці трошки так трималися гурту.

Інт.: А не пам'ятаєте хто там керував в тій "Просвіті"?

Хто ще не пам'ятаю, бо я була, ще під стіл ходила... Бігати переважно дітей не пускали, але може десь там через вікно дивилися.

Інт.: А фестини не робили?

Так вони там робили фестини, так. Моя сестра працювала ще потім вже, вона закінчила ще був вже то був, то ще був чи то був за німців, чи то вже був дитячі садочки по селах. Коли селяни йшли на поле, то вони не мали де своїх дітей давати і вони наймали на два місяці, на час жнив таких садівнички, вона називалась, то мої сестри працювали такими садівничками. Вони займалися дітьми, а зі старшими вечорами всякі такі вправи, такі вечори з ними робили, хори організували, то моя сестра була такою садівничкою і в Кам'янка-Бузькому районі, і вона за то за два місяці собі трошки щось заробила, бо їм заплатили, бо вони не мали також державної роботи.

Інт.: А такі товариства Луг, Січ, Сокіл були в Сокалі ще за Польщі?

Був Сокіл-Батько, був у Львові там, не було в Сокалі.

Інт.:А Союзу українок не було при тій читальні?

Ви знаєте я тоді не знаю, я вже в Союз українок прийшла, як вже у Львова була.

Інт.: А може ваші сестри ходили? Бо за Польщі то як було, що приїжджала старша жінка і вчила молодих дівчат там як варити, як вишивати. От ви кажете ваша сестра дуже гарно вишивала і в'язала, а де вона тому навчилася?

Сама, сама вона. Навіть вони мали на Новий рік, я пам'ятаю одна і друга, ще на Новий рік одна мала таку вишневу суконку, а та менша Стефа молодша - зелену і вони себе готували, так звана Маланка була, знаєте, Маланка то був. І вони собі, то було таке українське товариство при торгівлі і вони собі, Гена власне вирізала, покроїла ті суконки і пошила для одної і другої, вона мала такий мистецький хист. А Стефа наша була, мала більшим хист до науки знаєте, вона вчила тих багатих. І взагалі була така найбільш розвинена, найбільш думна, найбільш серйозна, я вважаю з наших. Бо там була закінчила семінарію, трошки працювала з вчителькою. Стефа багато приватні ті. А Ірина і я то ми, вона з 22-го року, а я з 26-го року, то ми вже... Вона закінчила торговельний ліцей вищий, а я мовничив ліцей, то вже ці,то я вже більше була до тої сестри що з 22-го року. А з цими сестрами я ще була смарката, коли мене завжди - смарката йде. А я так я тоді, ображав мене. Як тепер би мені сказав хтось "смарката", я так би тішилась. Але вже ніхто не скаже. Так наша союзнка в "Рідній школі", таке як пані Марта, вона 10 років старша від мене і таке щось кажу, бо вона ще себе краще почуває. Вже така немічна і вона... Я кажу: "Пані Марта, та ви ще смарката, я перепрошую", а вона каже: "Перепрошую? Це ви мені комплімент сказали, що смарката", я думаю що то образила...

Інт.: А ще скажіть будь ласка, за Польщі українці мали свою церкву в Сокалі?

Церкву, так Петра і Павла, то я мала ходила на Петра і Павла.

Інт.: Але батьки ваші ходили до церкви, де був священник пам'ятаєте?

Не один в нас був, троє священників. Такий був, я забула як його прізвище, я знаю Саук. В нас було три церкви - така велика Петра і Павла, велика, ви як будете може в Сокалі... Взагалі в Сокалі за Польщі українці так гуртувалися, бо вони відчували, вони не хотіли того приниження. А вони були розумні і мої сестри були такі розумні.

А о ще такий випадок, мій Теодозій, брат, той був найстарший, той що, помер що Франца Йосифа родився, а другий був Теодозій. Він родився в 10-му році, то була ще Австрія і він хотів також попасти, тато там щось для науки. То навіть мусив десь ті морги, щось там я не знаю скільки він тих моргів мав, тих гектар тогди чи морги. Морг то гектар щось, бо тоді ми ми називали морги і хотів побачити... Був семінар, хотів бути вчителем, а він так хотів отим полякам догодити. По-українськи "тріска", а перекласти тріска, така трісочка з дерево, а перекласти на польському то є "частка"... Він думає що тому професору вже, він заповнював документ і думав я напишу по-польськи і написав своє прізвище, не тріска, а він бідаство не знав що прізвища не перекладаються, він каже хотів одному полякві догодити, уявіть собі. І він його каже: "То ти хочеш бути учителем, а ти навіть не знаєш, що прізвища не перекладаються, ти написав частка" і дальше. І його не допускав, він так хотів тому полякові відгодиться а він його вигнав, бо то помилка велика була. Вже так хоче тим полякам догодити і не догодили, так що він вже не пішов, а потім тато продав, я пам'ятаю два морги поля він вже оженився. То він мав таку за німців, таку бетонярню, то такі ті бетони що в студню робили господарі собі. То він мав спілку з якимось там ще товаришем і мав таке своє підприємство.

Інт.: А скажіть за Польщі українці з поляками мирно вживалися, шанували свята одні одних?

Вони мусили терпіти їх, вони мусили, але там дружби не було, вони весь час відчували приниження, другосортність. Знаєте, ну наприклад не було таких показових випадків, наприклад там в українців якесь велике релігійне свято, а поляки спеціально йшли щось робили, якусь важку роботу в полі. Ні, я не знаю, мене мама навчила так і тепер є так що що якщо польські свята, мама казала так - "Я не знаю який Бог кращий, чи польський, чи український Бог, є один. То як є польські свята, не будемо тяжкої роботи робити", а українські само собою.

Інт.: Я за поляків питаю.

А поляки завжди стараються принизити українців, завжди ми були другосортні люди, як про поступлення до роботи, до школи, завжди це був другосортний народ.