Іван Мирон

Іван Мирон

  • 9 березня 1929 р. с. Росішка Тисодолинянського повіту Марамороського комітату

Пластун, зв'язковий ОУН, псевдо "Малий", політв'язень, учасник Норильського повстання

Біограма

Народився 9 березня 1929 року у селі Росішка на Закарпатській Гуцульщині (нині Рахівського району Закарпатської області) у родині Марії Генцак та Василя Мирона. В 1935 року розпочав навчання у місцевій школі, де належав до "вовченят" (пластові новаки).

1949 року закінчив Великобичківську десятирічну школу. Працював учителем початкових класів у селі Чорна Тиса. Восени 1950-го року Івану Мирону прийшла повістка до армії. Не бажаючи присягати радянській армії він перейшов на нелегальне становище та приєднався до українського визвольного руху. Пізніше отримав зброю (карабін), виконував обов’язки зв’язкового ОУН, неодноразово зустрічався з активними членами українського підпілля.

У травні 1951 року Івана Мирона за доносом зрадника заарештували радянські каральні органи. Утримувався в Ужгородській тюрмі. Івана неодноразово відправляли до штрафного карцеру через відмову співпрацювати зі слідством, вимагали видати де знаходиться склад підпільної літератури.

В січні 1952 року Івана Мирона засудили до 25 років ув'язнення. Покарання відбував спочатку в Харківській в’язниці, далі в Новосибірську, потім –  Красноярську. Звідти етапований по р. Єнісей до Норильська. У 1953 року став одним із найактивніших учасників Норильського повстання політичних в’язнів. З 1955 до 1961 року перебував в особливому таборі "Озерлаг" поблизу міста Тайшет Іркутської області, РРФСР. 1961 року переведений у мордовські табори, де відбув ще 15 років ув'язнення. За 12 днів до кінця терміну ув'язнення доставлений в Ужгородську тюрму. Вийшов на волю 22 травня 1976 року. Загалом провів у радянських в’язницях та виправних таборах 25 років. Реабілітований 18 липня 2019. Проживає у рідному селі Росішка на Закарпатті.

Спогади

Оповідач: Іван Мирон
Місце запису: с. Росішка Рахівського району Закарпатської області
Дата інтерв'ю: 9 серпня 2019 р.
Інтерв'юер: Юрій Пуківський
Транскрипція: Роксолана Попелюк
Джерело: Архів проєкту "Локальна історія"

Я народився в Росішці, батьки мої були. Нєньо зразу був Мирон, по прізвищу Мирон, Мирон Василь, а мама Генцак Марія. Дідо мій по мамі був дяком, фактично до Першої світової війни він дяком в вчителі був. Десь там в Мукачівському чомусь. Бо священики такі молоді пару хлопчиків представляли. 

Інтерв'юер: А як дідо називався?

Генчак Степан, Генцак Степан, тоті вже вийшли. А дідо мій був дяком. Фактично до Першої світової війни був яко вчит за ним, а коли вже на війну, та провоював всю війну, то вже прийшов. Ще сидів тут за Болеховом попав у полон, аж у Середній Азії, ви розумієте і добрався додому. Учителі вже в нас були, бо то була Чехословацька республіка. А дідо дяком був довго потому. Ну настільки що в 49-му році нашу церкву, священників поарештували, одиниці десь там лишилися. Всіх поарештували, а церкву забрали. Але підпільно ми сходилися. Спочатку у діда там, то все, а відтак чим далі тим небезпечно було, так вже глибоке підпілля.

Онлайн-архів усноісторичних та візуальних джерел

Локальна історія

Мультимедійна онлайн-платформа про минуле та сучасне України

Центр дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ

Центр дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ

Гуманітарний факультет УКУ

Гуманітарний факультет УКУ

Навчально-дослідна програма кафедри історії УКУ "Українське ХХ століття"

Вічний фонд "Броди-Лев"

Вічний фонд імені Тиміша і Ґеновефи Шевчуків

© Жива Історія. Всі права захищено. 2025
Створено Abra agency