Володимир Гос
1937 р. с. Чертіж Жидачівського повіту Станіславівського воєводства
Жертва операції "Захід"
Біограма
Народився у 1937 р. в сім’ї Дмитра і Марти Госів в с. Чертіж Жидачівського повіту Станіславівського воєводства (нині Стрийського району Львівської області). В родині було троє синів.
У 1941 р. батько Дмитро Гос був мобілізований до лав РСЧА та загинув на війні. Брат матері Іван Гудзуватий належав до руху Опору у рідному селі. Його разом з трьома іншими повстанцями (теж на прізвище Гудзуватий) радянські солдати викрили в криївці та арештували, а згодом засудили на 10 років виправних таборів. Покарання відбував у Красноярську та Воркуті.
1947 р. Володимира Госа з матір’ю та братами відправлений в Омську область через приналежність дядька до УПА. Виселення родини та багатьох інших людей відбулося в рамках радянської каральної операції “Захід”. На засланні родині доводилося жити в домах-землянках та бараках з сотнями інших спецпоселенців. Там Володимир Гос з братами навчалися в місцевій школі. У 1950-х роках всім членам сім’ї дозволили покинути місце спецпоселення і повернутися додому. Можливо це сталося через звернення, які Володимир Гос відправляв до Москви. Згодом вся сім'я повернулася до рідного села.
Спогади
| Оповідач: | Володимир Гос |
| Місце запису: | с. Чертіж Стрийського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 23 вересня 2017 р. |
| Інтерв'юер: | Марія Гілевич, Роксолана Попелюк |
| Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Інтерв'юер: А з тим вашим вуйком ще хтось був там у криївці, як їх там зловили?
Був ще сусід Гудзуватий Василь.
Інтерв'юер: То криївка десь у лісі була?
Тут в лісі була криївка, коло моста, вони мали вже відходити в сотню, їх було чотири там, два брати і вони, а в них всіх фамілія була Гудзуваті. І діло в тому, що брати вийшли, мали через дві години відходити малими групами, приєднуватися до сотні і будуть заграницю йти. Ну вони мали умовні місця десь… І досить того що тих двох братів, тоже Гудзуваті, їх називали по вуличному Стефанишин, а їх брата, наймолодшого, не молодший, був середущий, забрали москалі. Вони взнали же, що його брати в бандерах і вони його взяли як бий так бий. Били, били, поки він не признався, що він знає де вони є. І він коли вони вже його довели до криївки, рано, вночи ніби. Привезли, він каже: "Кричи, же ти їсти їм приніс". Кричить брати, там назвав - "Петре і Михайло виходіть, я їсти приніс". Ну і мій вуйко виліз, а вони зразу його "лупс", а лишився ще єден сусід Василь тоже Гудзуватий, крикнув: "Кидай гранату!", ну а той не кинув, побоявся і виліз сам, ну і тоді їх обох. Рано ми встали, вже москалі були в хаті в нас. Ну й як кажуть начали свою роботу. Вони не знали що вуйко в бандерах, тільки так наскільки в сотні був довший час, потому з сотні перейшов сюда, бо тут була боївка повністю, було 32 хлопці котрі… Ну і тоді вже як узнали, що він там був в бандерах, москалі прийшли і давай бити маму… Ну, що мама скаже, що то не її брат, сказала, що то брат, вони питали хто годував його, хто одівав, мама каже: "Я". Ну бо на кого сажуть, то ж не було же так як нині, що дають ті во волонтьори і так дальше, є де взяти, помагають, а тоді ніхто, що з дому взяв, то й було. Ну й короче говоря він тоді попав в КГБ то во, того Василя, начав показувати криївки, бо його били тоже сильно. І вони його взєли у яструбки, а потому в Сибір. Він там і вмер, йому відбили всьо. Прийшли партизани вночи, хотіли з ним як то кажуть з ним розрахуватись, що він по криївках водив. То вже не було кого, він лежав, ну не витримав, той витримав, а той не витримав, то таке. Когось з вас би били ви би також сі признали.