
Григорій Дем’ян
2 червня 1929 р. с. Грабовець Стрийського повіту Станіславівського воєводства
12 квітня 2013 р. с. Грабовець Стрийського району Львівської області
Очевидець
Біограма
Народився 2 червня 1929 року в селі Грабовець Стрийського повіту Станіславівського воєводства. Його батьки Василь та Марія виховували 11 дітей. Батько воював у лавах УГА, згодом брав участь у націоналістичному русі.
Григорій навчався у рідному селі до 2 класу, потім ходив до школи в сусідньому селі Тухля, де закінчив 4 класи. Продовжив навчання в місті Сколе. Згодом закінчив Стрийське педучилище.
У 1950 році його мобілізували до лав радянської армії, трирічну службу проходив у Північноосетинській автономній республіці. Повернувшись додому в 1953 році допомагав повстанцям, передав їм окремі книги з власної бібліотеки. Невдовзі його заарештували, бо в одній із місцевих повстанських криївок знайшли книгу Юрія Горліса-Горського “Червоний чортополох”, яка була обгорнута в обкладинку із зошита, на якій було написано ім’я Григорія Дем’яна. Через деякий час юнака звільнили через відсутність доказів.
1960 року Григорій закінчив історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Продовжив навчання в аспірантурі історичного факультету Ужгородського державного університету (1964-1971).
Спершу вчителював в рідному селі Грабовець, потім 15 років у Заставнівському районі на Буковині. Систематично займався краєзнавчими дослідженнями, до яких залучав школярів. Серед його тодішніх вихованців - низка знаних в майбутньому українських вчених. В ті часи публікував численні розвідки на краєзнавчу тематику на сторінках преси.
В умовах горбачовської перебудови січні 1989 року зарахований на посаду молодшого наукового співробітника Львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. Того ж року захистив кандидатську дисертацію про історичну спадщину Івана Вагилевича. Згодом працював на посаді старшого наукового співробітника відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України (утворений у 1992 р. на базі Львівського відділення ІМФЕ НАН України). Як вчений зробив величезний вклад у дослідження історії повстанського руху та повстанського фольклору.
У 1990-х роках підготував та опублікував “Повстанський мартиролог Сколівщини”, який згодом служив зразком для аналогічних досліджень для істориків та краєзнавців по інших районах. Публікував численні статті на сторінках преси (передовсім газети “Шлях перемоги”) з історії, етнографії, краєзнавства, фольклористики, освіти, літературознавства, мистецтвознавства, публіцистики. В багатьох публікаціях він широко залучав фольклорні записи та спогади учасників повстанського руху, їхніх родичів та очевидців тих подій.
Серед головних праць вченого такі монографії як "Таланти Бойкiвщини" (1991), "Iван Вагилевич – iсторик i народознавець" (1993), "Бандерівці" (2000), "Генерал УПА Олекса Гасин – “Лицар”" (2003), "Українські повстанські пісні 1940–2000 рр." (2003), "Українська фольклористика в Галичині кінця ХVIII – початку ХІХ ст." (2004), "Степан Бандера та його родина в народних піснях, переказах та спогадах" (2006).
10 жовтня 1994 року Григорія Дем’яна обрали народним депутатом України другого демократичного скликання.
У 1989 році став першим лауреатом республіканської Премії ім. Павла Чубинського. В 1992 році вченому вручили премію фонду духовного відродження ім. Андрея Шептицького та пам'ятну медаль НАН України до 125-річчя від дня народження Михайла Грушевського. Також був нагороджений пам'ятними медалями Климента Квітки і Степана Бандери.
Помер 12 квітня 2013 року, похований у рідному селі Грабовець.
Спогади
Оповідач: | Григорій Дем’ян |
Місце запису: | м. Львів |
Дата інтерв'ю: | 13 січня 2016 р. |
Інтерв'юер: | Тарас Чолій |
Транскрипція: | Марія Гілевич |
Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Та погано було, ми діти ходили зривали так звані нюнюки – то так звана млака, але знизу вона біла. То ми то біле відрізали, відривали і то біле їли, паскудно було, знаєте шо треба було то діставати. Але на щастя наша родина, в нас ціла купа дітей була, на щастя ми мали кільканадцять овець. Тих овець різали час до часу, варили то м’ясо, та й так перебули.