Ганна Сорока

Ганна Сорока

  • 4 серпня 1928 р. с. Завидовичі Городоцького повіту Львівського воєводства

Зв'язкова ОУН

Біограма

Народилася 4 серпня 1928 року в селі Завидовичі Городоцького повіту Львівського воєводства (нині Львівського району Львівської області). В сім’ї Івана та Марії Жигарів було п’ятеро дітей: найстарша дочка Катерина, близнюки Марія та Осип, дочка Ганна і найменший син, який невдовзі помер. Ганна закінчила 3 класи місцевої сільської школи, а потім ще 4 роки навчалася у Львові.

З приходом радянської влади сім’ю Жигарів розкуркулили. У 1947-му році батька Ганни арештували й протягом трьох місяців утримували в Городоцькій тюрмі. У 1948-му році його арештували вдруге. Цього разу за звинуваченнями у "зв’язку з УПА". Його утримували в тюрмі “на Лонцького” у Львові. Етапований в Іркутську область, РРФСР. 1 лютого 1951 року Іван Жигар помер в таборі ГУЛАГу. Після смерті батька маму Ганни також депортували у віддаленні райони СРСР. Однак невдовзі жінці вдалось втекти з заслання і повернутися додому.

Ганна з братом Осипом приєдналися до українського визвольного руху. Осип Жигар, 1925 р. н., псевдо "Пімста", воював в Карпатах, був при охороні Романа Шухевича. Згодом Осипові вдалося виїхати до Канади, де він проживав до кінця життя.

В селі була добре налагоджена система зв’язку, до якої входила дівчина. Вона виконувала доручення і завдання місцевого осередку ОУН: доставляла харчі в криївки, допомагати хворим повстанцям. Вдома Ганна виходила хворого стрільця УПА Михайла на псевдо "Бур’ян", робила підпільникові перев’язки.

10 лютого 1951 року вона вийшла заміж за радянського військовослужбовця. Жінка доглядає за символічною могилою “Загиблим за волю України” у рідному селі Завидовичі.

Спогади

Оповідач: Ганна Сорока
Місце запису: с. Завидовичі Львівського району Львівської області.
Дата інтерв'ю: 22 липня 2017 р.
Інтерв'юер: Інна Березніцька, Володимир Бонішко
Транскрипція: Марія Гілевич
Джерело: Архів проєкту "Локальна історія"

Тоді йдесі по селах. "Хто в УПА?". Трьох чоловік: йде мій брат, йде Пилипців і йде Коваликів, їх трох. Тато мій, мама не знає, що син буде в УПА. Тілько знаю їдна я, сестри не знають. Він мені говорить: "Ладуй (готуй.- Ред) мені коц (покривало. - Ред.), ладуй мені більйо, ладуй мені бритву, ладуй мені мило". Я по секрету все ладую, тато не знає, мама не знає. Я знаю, шо я буду бита.

Якраз їх наступав день, виїздять ю за село. Там во дорога коло ставу була, було 6 фір хлопців, шо їхали поступати туда і він ю поїхав. До нас приходить чоловік, що він був в магазині продавцем, то фаміліант і їде. Ми сідаємо до вечері в той самий день і я говорю: "Тато, наш Йосиф нині виступає, йде в армію УПА". - "В яку армію УПА?". -"В армію УПА. Так тату. Ви не здобули, а вони йдуть кінчити". А він до мене говорить: "Таке ти сі признала". Я кажу: "Так, я не хочу мати на совісти, то ю остатня година". І то якраз остатня година при вечери і той (брат. - Ред.) приходи. А то всьо готове, то шо він сказав, рокзак його готовий. Я говору: "Ти мене береш чи не береш? Я тобі тоже поміч можу дати якусь?". А він каже: "Нє, я тебе лишаю, щоб ти татови помагала за мене".

Онлайн-архів усноісторичних та візуальних джерел

Локальна історія

Мультимедійна онлайн-платформа про минуле та сучасне України

Центр дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ

Центр дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ

Гуманітарний факультет УКУ

Гуманітарний факультет УКУ

Навчально-дослідна програма кафедри історії УКУ "Українське ХХ століття"

Вічний фонд "Броди-Лев"

Вічний фонд імені Тиміша і Ґеновефи Шевчуків

© Жива Історія. Всі права захищено. 2025
Створено Abra agency