Євгенія Хмара
1924 р. с. Горбків Сокальського повіту Львівського воєводства
2018 р. с. Горбків Червоноградського району Львівської області
Учасниця Руху Опору, репресована
Біограма
Народилася 1924 року у селі Горбків Сокальського повіту Львівського воєводства (нині Червоноградського району Львівської области), з сім'ї Василя Трохимчука. Брат - Григорій Трохимчук (1910 р. н.) був вивезений на примусові роботи до Німеччини, другий брат – Іван Трохимчук (1908 р. н.) загинув у бою з військами комуністичного НКВС біля села Спасів.
Одружилась з членом ОУН, Семеном Хмарою (псевдо "Залізний"), 1921 р. н., командиром самооборонного кущового відділу (СКВ). У 1944 році дружину "Залізного", який на той час перебував на Волині, Євгенію разом новонародженою донечкою Катериною, завантажили в товарні вагони й повезли на Схід. Під Києвом пані Євгенія бачачи, що її дитина присмерті, вискочила з вагона і вирушила у зворотну дорогу. В день відраховувала пройдену відстань по 30 кілометрів. Переходячи міст через Збруч, потрапила до рук "ястрибків", які звинуватили її в шпигунстві й допровадили лейтенанта НКВС, а той не бажаючи розбиратися, відпустив Євгенію.
Неподалік міста Дубна на Волині жінка зустріла кінний відділ УПА, командир якого вказав дорогу. Згодом, у лісі, в околицях Берестечка жінка натрапила на повстанську сотню, командир якої показав дорогу на Броди. Через місяць дороги жінка повернулася додому. Брат чоловіка Григорій Хмара (повітовий референт Сокальщини на псевдо "Ольжич") поселив Євгенію з маленькою донькою до надійної родини у селі Спасів. Згодом, переховувалась в інших людей.
У березні 1946 року в селі Равщина загинув чоловік Євгенії Семен Хмара. Криївку під школою, в якій знаходилося четверо підпільників: Семен Хмара, Іван Блащук, Андрій Магера, Петро Башук та Муховський (ім'я невідоме) з Копитова, оточили радянські війська. Двоє повстанців здалися, а Семен Хмара та Іван Блащук не здавалися до останнього патрона, який залишили собі.
Після смерті чоловіка Євгенія з двома дітьми на руках, переховувалась до 1948 року. Коли у червні 1948 року жінка з’явилась на подвір’ї матері, то її з дітьми відразу арештували. Спочатку допровадили до тюрми у Сокаль, далі до пересильної тюрми на Замарстинові у Львові, а звідти етапували у Пермську область, РРФСР.
Після смерті Сталіна жінка з дітьми переїхала в місто Прокоп’євськ Кемеровської області, де на той час вже перебувала на засланні свекруха Євдокія. У липні 1960-го Євгенія з родиною змогла повернутися в рідне село. Померла 2018 року в Горбкові.
Спогади
| Оповідач: | Євгенія Хмара |
| Місце запису: | с. Горбків Червоноградського району Львівської области |
| Дата інтерв'ю: | 14 листопада 2017 р. |
| Інтерв'юер: | Юрій Пуківський |
| Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
В Сокалі ми співали і такі пісні патріотичні – "Ляхи, ляхи тюрми наповняють, нас в Березу завезуть", тюрма у Львові Береза і виступалисмо. Я не раз навіть проти теї учительки, вона каже: "Віннуць руські кніжки". А я повторюю -"Українські кніжки" і вона: "Ідь за двірь", вигнала мене з класу. І ще одна, моя коліжанка, ми обидві так до неї, що дві сказали, вкололи її. Вона нас не любила, виганяла з класу. Лявсковська була, писалася, а директор був Солтисік.То вона казала не українські, а тільки руські називали?
Так, "Руські кніжки, - каже - виннуць", по-польськи. А ми говоримо: "Українські книжки". А мені тато купили таку книжку, така була груба книжка, українська, вона коштувала так, як корець пшениці, 20 злотих, а ті польські були 70 грошів, дешеві, лишень купуйте книжки польські. А я мала на цілий клас, мені тато купили таку книжку дорогу. І ми всі учні читалисмо з тої книжки всьо. Там було і за Шевченка, де за всьо, така книжка і література файна така була.