Стефанія Лоєвич

Стефанія Лоєвич

  • 25 лютого 1924 р. с. Погірці Самбірського повіту Львівського воєводства

Остарбайтерка, зв'язкова ОУН, псевдо "Берізка", жертва операції “Захід”

Біограма

Народилася 25 лютого 1924 року у селі Погірці Самбірського повіту Львівського воєводства (тепер Самбірського району Львівської області). Окрім неї в сім'ї було ще двоє молодших дітей.

1942 року вісімнадцятирічною дівчиною Стефанію вивезли на примусові роботи до Німеччини. Працювала на полі та в домі бауера (фермера). В лютому 1944 року Стефанію ненадовго відпустили додому провідати сім’ю, однак їй вдалося залишитися вдома.

З приходом радянської влади Стефанію обрали секретарем сільської ради. Невдовзі Стефанію затримали органи НКВС за підозрою у зв’язку з підпільницею Ольгою Голинською, з сусіднього села Підгайці, яку більшовики закатували в приміщенні сільради. Не знайшовши жодних доказів, через три тижні Стефанію випустили на волю. Надалі вона перебувала під наглядом НКВС, її часто викликали на допити.

Згодом Стефанія приєдналася до національного підпілля. Виконувала функції зв’язкової під псевдо “Берізка”. 27 жовтня 1947 року під час однієї з найбільших депортаційних акцій під назвою операція “Захід” Стефанію з родиною вивезли до Сибіру. 

Родина Лоєвич потрапила в місто Коркін Челябінської області, РРФСР.  Там пробули вісім років. Одного разу Стефанія відважилась на втечу і їй вдалося повернутися в Україну. Її затримали в місті Дубно на Рівненщині. Звідти знову відправили до місця заслання. Сестра Стефанії - Марія (1926 р. н.) працювала вчителькою, також відбула вісім років заслання в Сибірі. Брат, стрілець УПА, провів десять років в таборі ГУЛАГу у Норильську.

Спогади

Оповідач: Стефанія Лоєвич
Місце запису: с. Погірці Самбірського району Львівської області
Дата інтерв'ю: 25 липня 2014 р.
Інтерв'юер: Марія Гілевич, Роксолана Гультайчук
Транскрипція: Марія Гілевич
Джерело: Архів проєкту "Локальна історія"

В нас за Польщі ксєндзи більше занималися політикою. Привозили студентів до села, студенти вчили хор. І була та Юстина, я пам'ятаю, садік зробили, виступали діти малі, ми виступали. То такіс-мо фестини робили, то забороняли поляки. Вже перед войном, то так дуже забороняли поляки. Все казали "кабані", до клубу не впускали. Тоди наші хлопці пішли по селах, назбирали троха грошей і самі побудували. Ту во коло церкви стоїть дім читальні, дім "Просвіти". То сами своїми силами, хлопці, дівчата, господарі. Бо нас, наших там до клубу не пускали. То ше стоїт той клуб старий. То казали “Дом людовий” поляки.

Онлайн-архів усноісторичних та візуальних джерел

Локальна історія

Мультимедійна онлайн-платформа про минуле та сучасне України

Центр дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ

Центр дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ

Гуманітарний факультет УКУ

Гуманітарний факультет УКУ

Навчально-дослідна програма кафедри історії УКУ "Українське ХХ століття"

Вічний фонд "Броди-Лев"

Вічний фонд імені Тиміша і Ґеновефи Шевчуків

© Жива Історія. Всі права захищено. 2025
Створено Abra agency