
Василь Безпалько
10 листопада 1928 р. с. Сапогів Борщівського повіту Тернопільського воєводства
Член Юнацтва ОУН, учасник Норильського повстання, політв’язень
Біограма
Народився 10 листопада 1928 року в селі Сапогів Борщівського повіту Тернопільського воєводства (тепер Чортківського району Тернопільської області). Василь був наймолодшим в сім’ї Михайла та Марії Безпальків. Мав старших сестру Ганну, 1913 р., Олену 1918 р. н., і брата Івана, 1923 р. н. Батько Василя був вояком Легіону Українських січових стрільців.
Василь навчався в початковій школі у селі Сапогів, згодом - у рільничій школі в сусідньому селі Кривче. Після рільничої школи продовжив навчання в Борщеві.
Вступив до Юнацтва ОУН. Заарештований 10 травня 1946 року. Утримувався в місті Борщів. Засуджений 7 серпня 1946 року (ст. 54-1а, 54-8, 54-9, 54-11 КК УРСР) на 10 років виправно-трудових таборів та 5 років позбавлення прав. Протягом 2 тижнів перебував в Харкові у пересильній тюрмі. Етапований до міста Печора, Комі АРСР. Працював теслею у будівельній бригаді. У січні 1947 року направили у селище Хановей, по-місцевому "Долина вітрів". Будували об’їзну дорогу через місцевість Мульда на Воркуту. Працював на будівництві дороги протягом місяця, поки не відморозив два пальці на правій руці. Був направлений в третій лазарет. Це врятувало його від холодної смерті. Після лікування повернувся на Мульду, де продовжив прокладати залізну дорогу до Воркути. 1950 року етапований в місто Норильськ Красноярського краю. 1953 року брав участь в Норильському повстанні політичних в'язнів. Восени 1954 року засуджений на рік закритої тюрми. Утримувався в тюрмі № 1 міста Грозний, РРФСР. У березні 1955 року переведений в місто Інта, Комі АРСР. Працював на лісоповалі.
Звільнений в червні 1955 року. Працював на геологорозвідці, потім в шахті. Отримав відпустку і повернувся додому. За два тижні до приїзду додому помер Василів батько. Перед тим батька вивезли до Красноярського краю, де він пробув 10 років. Мати померла під час етапування 1947 року. Проживає у селі Великий Дорошів Жовківського району Львівської області.
Спогади
| Оповідач: | Василь Безпалько |
| Місце запису: | с. Великий Дорошів Жовківського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 17 березня 2018 р. |
| Інтерв'юер: | Ігор Гілевич |
| Транскрипція: | Марія Гілевич |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
-В нас був дость багатий пан, був фільварок великий, там в него люди робили. Так як колгосп, така в него була господарка була велика. Було 6 пар коней виїзних.
Інтерв’юер: А як була фамілія пана?
-Коціброцький. То казали, шо він мав 18 фільварків на Галичині. У него був великий будинок, шо тепер рідко навіть такі є, такий великий, палац називали.
Інтерв’юер: І яка доля того палацу була? Шо там в ньому було? Спалили?
-Сперва така доля була – як прийшли москалі в 39-му році, то там помістили кінний батальйон.
Інтерв’юер: Воєнних?
-То коней завели... Там зеркала були такі... Бо там ше школу були відкрили другий клас. То там зеркала були такі від землі до стелі, то на паркет коней завели москалі. І то всьо так потроха, потроха розграбили ту господарку, така господарка сильна була.
Інтерв’юер: Яку він сім’ю мав пан?
-Ну сам пан я не знаю, а в нас його, він як рахувався наглядач, його господарка була, а керувала тим, все ї називали панєнка, якась чешка незамужна.
Інтерв’юер: Старша, молода?
-Старша, середніх років, десь коло 30 було, то вона тою господаркою керувала. А він так наїжджав як які гості мав, то приїжджав, бо то було в нас як основний маєток, тут мав чим показатись. То тепер як ту мода, троянда, рожі, то там такий як стадіон, то було всьо тими трояндами обсаджено, там красота була така, шо варта було подивитися. Вода була підведена, знизу на гору качали воду, тепер такого нема і без мотора, називали то "баран", бо воно вічно там клап, клап. Труби були я пам’ятаю як пас там вівці, то на тих горах, то труби були проведені знизу до таке було невеличке, пробачте як туалет і там шось все клепало.




