Ольга Годяк
31 травня 1925 р. с. Грушатичі Перемишльського повіту Львівського воєводства
9 грудня 2014 р. м. Львів
Членкиня ОУН, псевдо “Зоряна”, політув'язнена, учасниця Кенгірського повстання
Біограма
Народилася 31 травня 1925 року у селі Грушатичі Перемишльського повіту Львівського воєводства (нині Самбірського району Львівської области). В родині було шестеро дітей. Батько воював в легіоні Українських Січових Стрільців, був старшиною, потрапив в полон, де перебував два роки. Врятувався втечею і повернувся додому. Організував осередок "Просвіти", згодом став головою місцевої "Рідної Школи".
У 1932-1939 роках Ольга навчалась у сільській школі.
З 1942 року - членкиня ОУН на псевдо "Зоряна", згодом виконувала обов'язки станичної.
27 лютого 1945 року заарештована радянськими каральними органами, перебувала в Дрогобицькій тюрмі, а потім у Львівській пересильній тюрмі №25.
Засуджена на 15 років каторги та 5 років позбавлення прав за ст. 54/1а і 54/11.
Етапована зі Львова на Сибір 9 травня 1945 року. Відбувала покарання у табірних відділеннях Тайшетського ВТТ (Іркутська область СРСР), "Джезказган" (Карагандиська область Казахська РСР), "Жезда" (Казахська РСР), та в Кенгірі (Казахська РСР).
В Тайшеті працювала в цеху з виготовлення валянок. Згодом в таборі "Джезказган" працювала на мідній шахті. У таборі "Жезда" - на марганцевій шахті, де захворіла і отримала інвалідність на два роки, що дозволило перейти на легші умови роботи. В Кенгірі будувала траншеї до рудників.
Учасниця Кенгірського повстання політв'язнів 1954 року.
До ОУН належали також чотири рідні брати Іванни та батько Михайло. Батька та трьох братів заарештували органи МДБ. Одного з них, Павла, вбили у Львові під час допитів. Двох інших братів та батька заслали до Сибіру. Один з братів помер в Челябінську. Там же похований і батько Іванни. Живим залишився лише один брат, що відбував покарання в Іркутській області РРФСР.
Після повернення з таборів у 1958 році Ольга "загубила" паспорт та виготовила новий, в якому нічого не було вказано про відбування покарання в Сибіру. Працювала у Львові кондуктором в трамваї, згодом – на заводі. Проживала в селі Мшана неподалік Львова, згодом замекала у Львові.
Померла 9 грудня 2014 року. Похована на Личаківському кладовищі.
Спогади
| Оповідач: | Ольга Годяк |
| Місце запису: | с. Грушатичі Самбірськоо району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 20 серпня 2009 р. |
| Інтерв'юер: | Маріанна Пиріг |
| Транскрипція: | Богданна Бержицька |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Батько мій був в армії Січових Стрільців. Він був старшиною, під час війни він попав в полон, в Житомирі прожив. Був в полоні два роки, з якого звідти втік і вернувся додому. Начав тоді просвітницьку роботу в селі. Бо в нас село було розвинуте, в нас вже начиналась читальня в "Просвіті" потрошку, але будинку не було в селі.
Тоді в нашій хаті зробилася читальня "Просвіти", в якій давали хори церковні, брат був дерегентом. Він закінчив в Добромилі школу і був дерегентом, старший Михайло. І так велося життя. Давали вистави: до Шевченка, до Олі Кобилянської, взагалі такі українські вечорниці і так дальші. І хори, збори читальня Просвіти і змалку я пам’ятаю, ще з дитинства, вистави давали, і все поті більше. Хор в нас об’явився, і так розвивалося село в нас. Село жило своїм життям, різні концерти, різне всьо, а дальше пішла війна, було всяке в селі. Ви знаєте, як я пам’ятаю, напевно, 13 років ми давали виставу до Шевченка. Там треба було дозволення обов’язково, і давали виставу, то напали навіть поляки і стріляли. То хлопці вибігли з "Просвіти", і там була сутичка невеличка і притишили всьо. Концерт кінчивсь, як має бути, але відправлялися концерти кожного року до Шевченка і український взагалі змістовно.
