Ганна Сипа
1930 р. с. Лагодів Перемишлянського повіту Львівського воєводства
Зв'язкова ОУН, псевдо "Синя", "Маленька"
Біограма
Народилася у 1930 році в селі Лагодів Перемишлянського повіту Львівського воєводства (нині Золочівського району Львівської області), у сім’ї Дмитра Матвіїва. Початкову освіту отримала в сільській польській школі. Розповіла про міжетнічні конфлікти в Лагодові в міжвоєнний час.
Юною дівчиною приєдналася до українського націоналістичного підпілля, переносила таємні записки до сусідніх сіл, переводила повстанців, займалась заготівлею харчових продуктів для потреб підпілля.
28 березня 1950 року заарештована Глинянським РВ МДБ за співпрацю з ОУН і УПА. Спочатку утримувалася в приміщенні сільської ради де проводилися допити. Згодом у внутрішній тюрмі в м. Глиняни. Деякий час перебувала в слідчому ізоляторі у Львові ("Тюрма на Лонцького"). У травні 1950 р. засуджена військовим трибуналом військ МВС на 25 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. за статтею 54-1а, 54-11 КК УРСР. 27 грудня 1954 військовий трибунал Таврійського ВО зменшив термін ув'язнення до 5 р. ВТТ без обмеження у правах. Звільнена 14 січня 1955 р. Згодом вона змогла повернутись до рідного села Лагодова.
Реабілітована Львівським обласним судом 16 січня 1991 р.
Спогади
| Оповідач: | Ганна Сипа |
| Місце запису: | с. Лагодів Львівського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 4 лютого 2018 р. |
| Інтерв'юер: | Антін Петрівський, Галина Спільник |
| Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Ходилам до польської школи, я до третьої класи ходила, я так пам'ятаю, я до третої кляси ходила. О о тутка де та школа, так поперек була така, то Бардзінський писавсі директор і він казав писати...
О той, зараз буде спів і щоби співати польські пісні, а я була мала і я на першій парті так якби сиділа. І стали співати, я так пам'ятаю, бо тата кликали за мене, тето каже: "Якогось сі кавалок вар'ята виродило". Співала "Єще Польська не згінела, але...", я того не знала і казала "але згинуть мусить".
Він взєв мене визвав і коло п'єца казава би я вклікала, я вклєкла. А там других дітей, нас було 37-ро в школі, нас багато ходило до школи, що були з мого року. Та й я пішла і я вклєкла. Я кажу до него: "Я вже не буду клєчи, мене вже коліна болє, я встану", а він став кричити, я кажу: "Та кричи, а я що там..." і потім знов каже аби я вклякла.
А він послав там одного хлопця чи дівчину за татом моїм. Тато прийшли і так... Я клянчу, подививсі і каже: "Я подумав, що ти вже щось наробила". Він тогди взєв тата і з татом щось поговорив, бо як я прийшла зі школи і тато каже: "Я вже не годен витримати з тобою. Що ти співала", я кажу: "Співали "Єще Польська...". а я казала згинуть мусить і він за то... А я кажу, того не розуміла", а вони кажуть: "То як ти того не розуміла, то було не співати".