Петро Грабовецький

Петро Грабовецький народився 1 липня 1919 року в сім’ї Івана та Анни Грабовецьких у селі Печеніжин на Коломийщині. У родині Грабовецьких було восьмеро дітей. Петро навчався у місцевій польській школі.

У 1940 році його мобілізували до Червоної армії, служив до 1946 року. Спочатку проходив службу на Далекому Сході, з початком німецько-радянської війни переведений на Воронезький фронт. У 1943 році потрапив до німецького полону і був вивезений у табір в м. Тирасполь (тепер Молдова).

Згодом Петра перевели у концтабір під Берліном, а невдовзі чоловік потрапив у Австрію, недалеко від міста Грац. Звідти у березні 1944 році Петрові вдалося здійснити втечу, він долучився до югославських партизан.

Після приходу Червоної армії до околиць Белграда, Петро Грабовецький знову потрапив до її лав. Взимку 1945 року біля озера Балатон потрапив до німецького полону, утримувався в таборі Нойгаммер. Тут вступив до Української національної армії – військового формування, яке у складі Вермахту мало воювати проти радянських військ. Петра направили до австро-югославського кордону, для боїв з партизанами, неподалік міста Ріміні. Здійснив втечу і приєднався до югославських партизан, а через деякий час повернувся до радянського війська.

У 1946 році Петра Грабовецького демобілізували. Повернувся до рідного села, почав працювати у поштовому відділенні зв’язку.

1947 року одружився з Наталкою Рощинською, через рік народилася донька Ольга. Вдома Петро почав допомагати українським повстанцям, через зв’язкових передавав інформацію, заряджав акумулятори до радіо, поширював антирадянські листівки-звернення напередодні виборів до Верховної Ради УРСР 1946 року. У 1948-1949 рр. в підвалі його будинку зимувала група підпільників. У 1951 році в домі Грабовецьких перебував поранений Василь Шовковий "Тур". Дружина пана Петра виходжувала хворого, якого невдовзі перевезли до Сопова. 

13 березня 1952 року Петра, за підозрою у "співпраці з ОУН-УПА", заарештували органи МДБ. Утримували в тюрмі Івано-Франківська, сім тижнів тривало слідство. Засудили на 25 років ув’язнення і 5 років “позбавлення прав” та відправили етапом до Норильська.

У 1953 році Петро став учасником великого повстання політичних в'язнів Норильського табору ГУЛАГу.

Петрову сім’ю депортували до Тюменської області. Звільнившись з табору Петро разом з сім’єю оселився в Казахстані. У 1956 році родину звільнили зі спецпоселення, але додому повернутися вони змогли тільки у 1993 році. Оселились у рідному селі Печеніжин.