Марія Пиріг
1927 р. с. Корнич Коломийського повіту Станіславівського воєводства
Станична ОУН, господарча УПА, політув'язнена, учасниця Кенгірського повстання
Біограма
Народилася 1927 року в селі Корнич Коломийського повіту Станіславівського воєводства (тепер Коломийського району Івано-Франківської області) в родині Івана Оленюка.
1942 року Марія приєдналася до ОУН в рідному селі. Згодом виконувала обов’язки станичної, а потім господарчої УПА, перевозила продукти та амуніцію в села Грушів та Спас.
Коли в селі почастішали облави і багатьох учасників національного підпілля арештували, Марія була змушена переховуватися. Деякий час доглядала дітей в знайомій родині, яка допомогла зробити їй паспорт, згодом була домогосподаркою в лікаря у Коломиї. Одного дня дівчину впізнав хтось з селян із Корнича і через три дні її арештували. Привезли до коломийської в’язниці, де перед цим утримували її батько. Іванові Оленюку вдалося відкупитися від у слідчого. Марія потрапила до того ж слідчого і звільнити дочку батькам вдалося теж відкупившись. Після звільнення за дівчиною почали слідкувати.
Перебуваючи в підпіллі Марія Оленюк запропонувала знайомій дівчині приєднатися до УПА, а та своєю чергою привела інших дівчат. Згодом одна з цих дівчат засвідчила, що Марія Оленюк належить до руху Опору в Корничі. Дівчину арештували вдруге. Спочатку утримували в Коломиї, а потім перевели до Івано-Франківська. Там 5 разів проводили судові засідання по її справі, через те, що не з’являлися свідки у справі. Засудили на 10 років виправно-трудових таборів.
Спочатку привезли до Львова в пересильну в’язницю. Звідти етапували у Хабаровський край, РРФСР. Працювала на лісоповалі. 1953 року дівчину перевезли у місто Караганда Казахської РСР, де вона розвантажувала вагони. Згодом переведена у місто Кенгір, де працювала на цегельні.
В таборі Марія брала участь у Кенгірському повстанні 1954 року. В таборі познайомилася з майбутнім чоловіком Михайлом Пирогом, політв'язнем з Жидачівщини. 1956 року Марію Оленюк звільнили з табору. Після повернення в Україну з сім’єю поселилася в селі Корнич.
Спогади
| Оповідач: | Марія Пиріг |
| Місце запису: | с. Корнич Коломийського району Івано-Франківської області |
| Дата інтерв'ю: | 17 січня 2017 р. |
| Інтерв'юер: | Роксолана Попелюк |
| Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Станичний мене направив туда на… Як то сі називало село, я вже забула як. На то село там був один хлопець ніби цей, що їхав на Східну Україну, знаєте… Організувати тамка всякі те ті наші (патріотичні організації. - Ред.)…
І цей станичний вже не знав туда лінії, а я туда знала. Я знала всі зв’язки, на кожне село знала. А він був станичним, а він не знав туда та й питає. Дівчину якусь прислав аби я прийшла туда до него. Там був бункер великий, вони (повстанці. - Ред.) там сиділи. А я приходжу, а він каже: "А ти знаєш туда зв’язок?". Я кажу: "Знаю". Але кажу: "Я знаю, але я була з тими дівчатами і в тім селі був дуже масовий арешт, багато дівчат поарештували. Так що я,- кажу - не знаю як то то…". А він каже: "Мені конче треба переправити туда людей". Я кажу: "Я найвище, там іде жилізна дорога з Коломиї туда на Схід, я можу туда до тої жилізної дороги доправити". Але тамка, кажу, є такий лісок з ялиць, видко що якийсь там дідич був або що, дуже великий такий ліс заснував з ялиць. І я кажу: "Можу до тих ялиць довести, а найперше до жилізної дороги". Він пішов і погодивсі з тими людьми. Ті люди погодилисі туда їх повести. Та й вони пішли, а то якраз знайомі ще й були, той провідник був знайомий, до мого брата приходив. Договоривсі зо мнов, я кажу що…
А то полем іти. А перед тим, ну зимов, якраз сніг впав о тако во (по коліна. - Ред.). А полем то далеко йти треба на то село... Ну але раз я погодилася, та й я веду їх. Та й довела їх туда до… Нє, він ще пішов до цих людей, що має їх вести. Вони погодилисі, що вони підуть туда де я їм говорю. Та й вже вони зібралисі , він мені ще дав дівчину одну. Та й дав цей станичний свого охоронця, а той мав свого охоронця, нас вже 5 чоловік зробилосі. Ну та й я дорогу знала добре, та й їх завела туда до жилізної дороги. Та й ще я з ним там говорила, а він знав брата мого. Брата німці були розстрілили. Та й дійшли до тої жилізної дороги і вони пішли. Там їх два подивилисі і каже: "Ми уже, - каже - знаємо дорогу. Та й "Слава Україні!", зустрінемосі за самостійної України". Та й подали руки, та й пішли.
