
Марія Олексюк
3 квітня 1928 р. с. Синява Тернопільського повіту Тернопільського воєводства
Зв'язкова УПА, політув'язнена
Біограма
Народилася 3 квітня 1928 року в селі Синява Збаразького повіту Тернопільського воєводства (нині Тернопільського району Тернопільської області). Маріїні батьки Степан та Текля осиротіли у дитячому віці. Одружившись вони, як і тисячі інших українських селян з підавстрійської Галичини, вирушили як трудові мігранти до США. Пропрацювавши кілька років робітниками, змогли накопичити певну суму грошей і повернулися в рідні краї. За зароблені кошти вдома молода сім’я змогла придбати 7 гектарів поля та почала вести власне господарство. У сімʼї виховували шестеро дітей.
Після другого приходу радянської влади у 1944 р. Марія почала допомагати українському націоналістичному підпіллю – передавала харчі, лагодила одяг. Згодом стала звʼязковою, також збирала по селі вовну та шила шкарпетки для місцевих хлопців, які воювали в УПА.
19 листопада 1945 р. 17-річну Марію разом із шістьма повстанцями затримали та заарештували радянські каральні органи. Упродовж шести місяців її утримували під слідством у місті Збараж. Марія перебувала в камері, де окрім неї утримали ще 20 осіб. Під час слідства, незважаючи на побої, не визнала своєї вини та не пішла на співпрацю зі слідством.
Згодом була засуджена і як неповнолітня етапована на Донбас для роботи на шахті. Там упродовж року разом з іншими вʼязнями копала траншеї. Далі була етапована до Іркутська, де упродовж трьох років працювала у "13-му сільхозі". Пізніше перекваліфікувалась на столяра – навчилася виготовляти труни. Згодом була переведена до Монгольської Народної Республіки, де вже як "столяр зі стажем" виготовляла столи, двері, вікна та шафи. Через півтора року знову переведена в Іркутськ, де працювала за тією ж спеціальністю. З Донбасу дівчині дозволяли писати листи додому, але перебуваючи на табірному режимі Марія могла написати лист до рідних лише раз на рік.
Звільнена 30 серпня 1954 року. Вийшла заміж за політв'язня Богдана Олексюка.
Інтерв'ю оцифровано в рамках проєкту "Жіночі голоси Другої світової війни" за підтримки Європейського Союзу за програмою "House of Europe".
Спогади
Оповідач: | Марія Олексюк |
Місце запису: | с. Синява Тернопільського району Тернопільської області |
Дата інтерв'ю: | 22 листопада 2014 р. |
Інтерв'юер: | Ігор Олексюк |
Транскрипція: | Марія Гілевич |
Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Інт.: І батька теж забрали? І вас і батька в один час забрали?
Чиєго?
Інт.: Богдана, нашого батька.
Нє-нє, та де.
Інт.: Вас раніше забрали?
Мене раніше, мене забрали в 45-м році мене зара, а Богдана забрали аж в п’яди… Вже забула в якім році, ми ше хату побудували, він ше нам дерево поміг возити. А потім був тим секретаром, а тоді то ж я кажу, шо його арештували А він вже в тоді його втягнули в організацію і він голова сільської ради йшов за більшовиками, а Богдан йшов за партизанами. І обоє Олексюки були, і обоє Олексюки. І Богдана, як ходив до Дусі, а звітам з східної України, во де тепер б’ють, звітам і зі Сумської області з учительків висилали, звідтам висилали. Бо ту бандерівці, а вони звідтам їх висилали. А Богдан був вже потім секретаром, а тут прислали Дусю, то всі говорат за ту Дусю, но я її не знаю, бо мене не було тоді вже, мене вже забрали. То казали, шо дуже файна і дуже сі любили і всьо. Ну але видиш, вони були туво на квартирі, ту во хата і там далі. І вже його втягнули і всьо, там стояла та машинка шось друкувала. І він взяв і дав її, то дуже було всьо в секреті. Ну але туво хлоп і дівчина хтіли женитися і вона його видала, видала шо він, шо секретар, так і так, шо він в тім є і той во. То тоді його вже забрали. Як його забрали і його засудили на 25 років був, бо мене на 10 а і бо то тоді такий був кодекс якось так на 25 років.