Іван Іванюк
9 серпня 1924 р. с. Воля-Задеревацька Стрийського повіту Станіславівського воєводства
Остарбайтер, учасник національно-визвольного руху, політв'язень
Біограма
Народився 9 серпня 1924 року в селі Воля Задеревацька Стрийського повіту Станіславівського воєводства. В сімʼї було семеро дітей.
Навчався у школі в рідному селі. У 17 років разом з братом, під впливом нацистської пропаганди зголосився поїхати на роботу до Німеччини. Перебував у східній Німеччині впродовж трьох років. Працював в приватному домогосподарстві як конюх. Отримував зарплатню по 20 німецьких марок щомісяця.
Після завершення бойових дій чимало остарбайтерів насильно репатріювали. Іван повертався додому протягом двох тижнів. Багато примусових робітників після повернення до СРСР потрапляли під шквал репресій. Знайомих Івана після повернення мобілізовували до радянської армії. Чоловік приховав свою українську національність, щоб убезпечити себе одягнув біло-червоний значок і видав себе за поляка. Так добрався до Опелі, перетнув річку Одру і на потязі через Катовіце і Краків добрався додому.
Після повернення мешкав в Хирові. Його неодноразово викликали на допити, під час яких слідчий розпитував про перебування в Німеччині. Згодом Івана утримували у в'язниці в Дрогобичі, потім у Львові ("на Бригідках"). Здійснив втечу і деякий час переховувався, перебуваючи на нелегальному становищі.
Разом з дружиною допомагав членам українського націоналістичного підпілля продуктами та одягом. За донесенням свідків заарештований у 1950 році. Тоді ж заарештували дружину і тещу, а дворічну дитину подружжя взяла на виховання тітка. Утримувались у внутрішній в'язниці міста Дрогобич.
Засуджений у серпні 1951 року за статтею 54-1а на 25 років утримання у виправно-трудових таборах і 5 років позбавлення прав. До формування етапу, протягом місяця утримувався у Дрогобичі, потім у пересильній в'язниці у Львові. Етапований 01.12.1951 р. в Кемеровську область, РРФСР. Працював на будівництві та на вугільних шахтах. Через два роки етапований до міста Воркута, Комі АРСР.
Дружина відбувала покарання в Джезказганському табірному відділенні "Степового" ВТТ в Казахській РСР. Була очевидицею Кенгірського повстання в'язнів 1954 року.
Вийшов на волю у 1955 році, повернувся у рідне село.
Спогади
| Оповідач: | Іван Іванюк |
| Місце запису: | с. Воля-Задеревацька Стрийського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 4 жовтня 2017 р. |
| Інтерв'юер: | Ігор Олексюк |
| Транскрипція: | Марія Гілевич |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
"Сокіл" то був, чуєте, шо всі хлопці були мали бути в "Соколі" записаний, а хто збоку був то вже він сі навіть з ним не рахув, не говорили, бо казали шо він не є. Всі в "Соколі" мали бути.
Інт.: А чим вони займалися?
Вони, такий був підготовка, школа воєнна, ходили, перескакували, по плаванню, по бігу, у ногу ходили по селі маршом. Читали їм, всякі такі історії, всякі мав знати.
Інт.: А хто очолював організацію?
А був такий оден мудрий, він вроді і відслужив в польській армії, був такий військовий, а був трохи грамотний він тримав дисципліну. Ти не мав курити, не мав пити, горівки не було, аби горівку купив десь, бару не було, як тепер є бар. Крамниці було і то називалась "Кооператива", "Кооператива" там було таке необхідне для села, аби купив і всьо. Навіть до того доходили, шо казали, шо на весіллю вже мало не бути горівки, мали каву пити або чай або ше шось. Дисципліна була, вібили всіх, вібили, хлопці були такі як дуби, всіх.
Інт.: А хто це керував це два брати були та таких? Керували "Соколом"?
Та їден був такий, їден був такий.
Інт.: Дидин?
Та, Дидин Михайло називавсі, та він мав ше і брата, Ілько був Дидин.
