Іван Швед
1933 р. с. Хітар Стрийського повіту Станіславівського воєводства
Учасник національно-визвольного руху, депортований
Біограма
Народився 1933 року в селі Хітар Стрийського повіту Станіславівського воєводства (нині Стрийського району Львівської області) у сім’ї Василя Шведа.
Наприкінці 1930-х село Хітар було одним з найбільших сіл Сколівщини. Тут налічували 1100 жителів, абсолютну більшість з яких (1080) становили українці. Під час Другої світової війни село стало своєрідною “партизанською столицею” довколишньої округи. 1943-го року тут розташували вишкільний табір Української Повстанської Армії, у якому перебувало понад півтори тисячі молоді. У період німецької окупації Хітар зайняли й повністю контролювали сили українського підпілля. Повстанці мали повну підтримку місцевого населення. Іван разом з батьком займався доставлянням харчів для повстанців. Сестри Агафія та Анна також активно допомагали підпіллю: в’язали шкарпетки, прали та лагодили одяг.
Під час облав, які часто проводили в Хітарі війська НКВС, Іван Швед був двічі пораненим. 19 серпня 1947 року на свято Спаса радянські загони оточили село. Цього дня, зі свідчень очевидців, в Хітарі загинуло близько 80 повстанців.
У 1952 році жителів Хітара і сусіднього села Кального розселили по різних населених пунктах Сокальського району Львівської області. Івана з родиною поселили у селі Правда (тепер Хоробрів). Через деякий час мешканцям дозволили повертатися до рідного села. Таким чином Іван Швед знову замешкав у Хітарі.
Спогади
| Оповідач: | Іван Швед |
| Місце запису: | с. Хітар Стрийського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 3 березня 2017 р. |
| Інтерв'юер: | Марія Гілевич, Роксолана Попелюк |
| Транскрипція: | Марія Гілевич |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Я один раз був вигнав корову пасти з одною дівчиною, а вони сиділи такий невеликий лісок. Вони вже знали мене і кажуть: "Іване, ми вже 2 дни не їли винеси нам їсти шо-небудь". Я тільки хтів йти, дивлюся, а ту був так потічок, називається Мокла, там облавники ходят і я вернувся і кажу: "Іване, тут облавники, нема як". А вони кажуть: "Навіть нема як втікати". Бо то так поля чисті, бо оралося, а ту невеликі називали деревник, ну такі малі смереки були. І каже: "Іване, там облавники є". А він каже: "Чи точно?". Я кажу: "Точно, я видів". Він каже: "Ну піди подивися туди".
І я пішов вроді як за грибами, прийшов тоди, так ходжу ніби я їх, але вони мене виділи, а я вроді як їх виджу, хтів ся подивити чи вони є. Я ходжу, собі співаю, коломийки свищу і дивлюся він там ті лежать облавники. І я пішов, пару грибів знайшов і вернувся, кажу: "Точно є". А вони кажуть: "Куда нам втікати?". І вони пішли, так нагнулися, як то цапки і вниз стали йти, але їх облавники замітили, начали стріляти. А він мені сказав і тій дівчині отой "Різун" каже: "Лягайте!". І ми лягли і мене ту чуть ранили. Бо ми були ту з том дівчином, а ті вже партизани були там, але що вони втекли, їм нічого не було. І як вони побігли за ними облавники, а ми корову погнали вже в другу сторону. І тут став, вже стався держати, бо то правда не дуже, ранило чуть-чуть, захватило не отак, а як куля йшла то захватило отут мені понад клуб.