Оксана Демчина
7 червня 1922 р. м. Львів
Учасниця національно-визвольного руху
Біограма
Народилася 7 червня 1922 р. у Львові у сім'ї Василя Полюги та Олександри Сідельник. В сім'ї було троє дітей - Борис, Оксана та Богдан. У 1932 р. помер Василь Полюга.
Оксана навчалася у Рідній школі ім. князя Льва, при школі проводилася активна просвітницька і громадська робота. У 1934 р., вже після смерті батька сім'я переїжджає до родинного обійстя в с.Лавриків Равського повіту Львівського воєводства. Там Оксана закінчує 7 та 8 клас школи в Жовкві (за відсутності української школи, навчалася в польській). Згодом повертається до Львова і навчається в промисловому училищі.
В Лаврикові до дому сім'ї часто приходили члени українського націоналістичного підпілля, матір Олександра допомагала підпільникам їжею та одягом. Сама Оксана виконувала обов'язки зв'язкової переносячи таємні записки до Туринки на Жовківщині. Брат Борис належав до УПА, брав участь в бою між відділами УПА та німецькими загонами в Карові на Сокальщині 11 травня 1944 р., згодом в бою сотні УПА "Галайда" з загонами НКВС 19 серпня 1944 р. в Пирятині на Жовківщині. Свідком цього бою була й Оксана Демчина. Через приналежність до українського підпілля Борис Полюга був схоплений та замордований відділом НКВС, згодом його тілу привезли до Угнева на впізнання.
Оксана Демчина розповідала про активну діяльність українських громадських організацій і спортивних товариств в міжвоєнний час, як читальні "Просвіти", "Сокола", "Лугу", "Союзу українок", тощо. Стала свідком Другої світової війни, радянської та німецької окупації Галичини та післявоєнних репресій.
Мешкала у Львові. Після прийняття Незалежності була секретаркою станиці ОУН Залізничного району м. Львова Всеукраїнського братства ОУН-УПА.
Спогади
| Оповідач: | Оксана Демчина |
| Місце запису: | м. Львів |
| Дата інтерв'ю: | 24 жовтня 2009 р. |
| Інтерв'юер: | Тарас Чолій |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Інт.: Тепер я хотів запитатися, ви як були маленькою, ви відвідували дитячий садок? Може була в дитячому садочку, пам'ятаєте про то?
Пам'ятаю, як ми вчились, значить це був такий... Подоляночка як звичайно, а потім значить ще "Циган спить, циган спить, циган встає, циган миється, циган вбирається, циган ловить дітей". Ми діти розбігаємося, а він навіть прошу така була. Діти бавилися. Кроме того віршики нас вчили, багато віршиків вчили. Пам'ятаю:
"Мамо ням, мамо дай, бо ти мама нас все знай.
Заталапав чоботята, щоб сховатися від тата,
Ти до мами утікай.
Посварить, покричить,поцілує та й мовчить.
А як може трошки часом, по штанятам вдарить пасом,
То не дуже то болить."
Інт.: Ще якісь знаєте?
Я вже всіх внуків своїх понавчовувала...
Інт.: І що, дитячий садок, хто його провадив?
Там учителька була, то мабуть від "Рідної школи" була.
Інт.: То в селі?
Ні, тутка й у Львові, на Личакові я ходила садочок.
Інт.: А де був сам садочок?
На Личакові, навпроти Круп'ярської вулиці, там й був садочок. По-моєму на другому поверсі, бо то був партер і перший поверх, тамкай було дві кімнати і тамкай ми вчилися.
Інт.: Багато у вас було дітей?
Та так.
Інт.: А який то переважно вік був тих дітей?
Ну як п'ять-чотири-шість років, о такі.
Інт.: А вчили там вже читати або писати
Ні, тоді не вчили читати писати, тоді тільки там співати, віршики вчили, багато віршиків.
Інт.: А годували вас там?
Так
Інт.: Там була їдальня чи як?
Не було їдальні, тамка приосили, робили сніданочок і всьо.
Десь то, десь то той літак, що вгорі фуркоче так.
Діти чують що гуде, та не знають де він є.
"Трошки діти підождіть",- обізвався збоку дід.
Він за хмарами тепер, свої крива розпістер.
Інт.: А по-польськи тоже вас вчили якісь вірші?
Ні, ні.
Ішов дід через дорогу, тай збив собі об камінь ногу,
"До чого ж це дрантя, каже, тут серед дороги ляже і калічить людям ноги?"
Аж тут з климової хати, вибіг пес чорний, кудлатий.
Та й до діда, а дід в крик.
Хап за камінь, а пес втік.
