Надія Богдан

Народилася 8 серпня 1924 року в місті Мостиська Львівського воєводства (нині Яворівського району Львівської області) у родині голови української кредитної кооперативи (банку) Степана Байдали. Мама Ольга походила зі Старого Самбора. В сім'ї було четверо дітей. Троє старших батьків: Юрко, Богдан і Роман і наймолодша Надія.

Надія навчалася у Мостиській шестикласній школі імені королеви Ядвіги. Згодом, аж до початку Другої світової війни, вона три роки навчалася в гімназії Українського інституту для дівчат у Перемишлі.

У вересні 1939 р. новою радянською владою було заарештовано і засуджено її батька, відомого на Мостищині громадського і політичного діяча Степана Байдалу. (У період ЗУНР він був повітовим комісаром, головою кредитної кооперативи "Народний дім в Мостиськах", в 1927-1937 рр. – головою Мостиської філії товариства "Просвіти", у 1926-1939 рр. – заступником голови повітового комітету УНДО).

У 1940 р. родину Байдалів "совіти" вивезли до Казахстану в Костанайську область. Надії тоді було 15 років.

Після повернення до Галичини під час німецької окупації Надія брала активну участь у діяльності Українського центрального комітету, який займався організацією суспільного та культурного життя українців, активно допомагала ОУН. Через що була двічі заарештована в 1944 р. та у 1948 р. Потім засуджена і відбувала покарання у таборах ГУЛАГу (м. Туринськ Свердловської обл. (Західний Сибір), особливий концтабір "Берлаг" (Далекий Схід).

Повернулася в Україну уже в 1956 році, замешкала у місті Самбір. Одружилась з колишнім політв'язнем Андрієм Богданом, який був родом з Волині. В Самборі працювала бухгалтером і одній з установ міста. Після проголошення Незалежності України, брала активну участь у громадському житті, була секретарем спілки політв'язнів, братства вояків ОУН-УПА, діячкою осередку "Союзу українок".