
Надія Богдан
8 серпня 1924 р. м. Мостиська Львівського воєводства
11 травня 2020 р. м. Самбір Львівської області
Зв'язкова ОУН, політув'язнена
Біограма
Народилася 8 серпня 1924 року в місті Мостиська Львівського воєводства (нині Яворівського району Львівської області) у родині голови української кредитної кооперативи (банку) Степана Байдали. Мама Ольга походила зі Старого Самбора. В сім'ї було четверо дітей. Троє старших батьків: Юрко, Богдан і Роман і наймолодша Надія.
Надія навчалася у Мостиській шестикласній школі імені королеви Ядвіги. Згодом, аж до початку Другої світової війни, вона три роки навчалася в гімназії Українського інституту для дівчат у Перемишлі.
У вересні 1939 р. новою радянською владою було заарештовано і засуджено її батька, відомого на Мостищині громадського і політичного діяча Степана Байдалу. (У період ЗУНР він був повітовим комісаром, головою кредитної кооперативи "Народний дім в Мостиськах", в 1927-1937 рр. – головою Мостиської філії товариства "Просвіти", у 1926-1939 рр. – заступником голови повітового комітету УНДО).
У 1940 р. родину Байдалів "совіти" вивезли до Казахстану в Костанайську область. Надії тоді було 15 років.
Після повернення до Галичини під час німецької окупації Надія брала активну участь у діяльності Українського центрального комітету, який займався організацією суспільного та культурного життя українців, активно допомагала ОУН. Через що була двічі заарештована в 1944 р. та у 1948 р. Потім засуджена і відбувала покарання у таборах ГУЛАГу (м. Туринськ Свердловської обл. (Західний Сибір), особливий концтабір "Берлаг" (Далекий Схід).
Повернулася в Україну уже в 1956 році, замешкала у місті Самбір. Одружилась з колишнім політв'язнем Андрієм Богданом, який був родом з Волині. В Самборі працювала бухгалтером і одній з установ міста. Після проголошення Незалежності України, брала активну участь у громадському житті, була секретарем спілки політв'язнів, братства вояків ОУН-УПА, діячкою осередку "Союзу українок".
Спогади
Оповідач: | Надія Богдан |
Місце запису: | м. Самбір Львівської області |
Дата інтерв'ю: | 9 червня 2015 р. |
Інтерв'юер: | Юрій Пуківський, Ігор Рочняк |
Транскрипція: | Марія Гілевич |
Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
"Луг" було таке розповсюджене то товариство, спортивне, "Луг", і то таке руханкове товариство, дівчата там вправи робили всякі такі і з топірцями хлопці робили. То той "Луг", "Сокіл" нє, "Сокіл" був у Львові, а так по районах був "Луг". Батько був головою повітового "Лугу", він всюди. Приїжджала фіра за ним, він ніколи в неділю не був вдома. Все як не посвячення читальні, то посвячення коперативи, як не посвячення коперативи, то якісь там збори, то якийсь фестин, то якоїсь площі посвячення. І нас з молодшим братом все з собою брав. Пам’ятаю було якесь посвящення площі, мали будувати читальню чи коперативу і вже такий був не знаю чи то магазин був чи шо і там концерт був. Вже з тої площі після посвячення якийсь концерт був, но і там якісь танцульки. А я сиджу, нога мене боліла, бо я заколола на дроті, лазила за пташками і все до тата: "Татунцю коли ми поїдем? Татунцю коли ми поїдем?". Пам’ятаю вже нарешті приїхали додому і тато мене з фіри бере на руки і додому. Мама побачила шо мене на руках тато несе: "Шо сі стало? Шо ти дитину не доглядів?", а в мене температура була, бо я заколола ногу. Я ходила купатися, там ріка Січна, там видно залізло якийсь бруд мені і зробилося мені, треба було вирізати, чистити, до лікаря. То таке було всьо в Мостиськах.