Стефанія Голинська
8 грудня 1925 р. м. Збараж Тернопільського Воєводства
Зв'язкова ОУН, політув'язнена, учасниця Воркутинського повстання
Біограма
Народилася 8 грудня 1925 року в місті Збараж Тернопільського воєводства (нині Тернопільського району Тернопільської області) в родині Василя Олещука та Теклі Будник. Родина була заможною, прадідусь їздив на заробітки до Канади і придбав значні земельні володіння, які згодом у сім'ї конфіскувала радянська влада. В сім'ї було шестеро дітей - п'ятеро дочок і один син.
У 1939 році Стефанія закінчила 7 класів польської школи в Збаражі. В місті діяли українські громадські організації та спортивні товариства, мама Стефанії належала до Союзу українок. Також жінка оповіла про конфронтацію між польським і українським населенням в той час.
В 1941 р. Стефанія вступила до Збаразької торговельної школи. Під час навчання потоваришувала з учасниками українського націоналістичного підпілля і сама приєдналася до ОУН.
У 1945 році 20-річну членкиню ОУН арештували за донесенням свідків. Утримували у внутрішніх в'язницях НКВС в Збаражі та Чорткові. Зі спогадів жінки частину арештантів утримували в так званих каторжанських камерах, інших - у камерах смертників, з яких щоночі виводили юнаків та чоловіків на розстріл.
На допитах, щоб отримати необхідну інформацію, Стефанію били та залякували. На першому допиті слідчим вдалося "вибити" зізнання з підпільниці, проте на суді вона відмовилася від своїх свідчень, заявивши, що дала їх в результаті катувань.
Під час другого процесу Стефанію Олещук засудили до 15 років ув'язнення у виправно-трудових таборах. Етапували до Харківської пересильної в'язниці, а потім до міста Воркута. Працювала на шахті. Стала учасницею Воркутинського повстання політичних в'язнів у липні-серпні 1953 року. Родичів дівчини вивезли на спецпоселення у Томську область РРФСР.
Після ув'язнення Стефанія жила й працювала на спецпоселенні. Тут зустріла майбутнього чоловіка, політв’язня родом з Івано-Франківщини Карла Голинського. На спецпоселенні у подружжя народилися син і донька.
Згодом сім'я повернулася до Збаража.
Спогади
| Оповідач: | Стефанія Голинська |
| Місце запису: | м. Збараж Тернопільського району Тернопільської області |
| Дата інтерв'ю: | 5 січня 2020 р. |
| Інтерв'юер: | Ігор Олексюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Сокіл був у Збаражі, був так. А Січ я не чула, Сокіл був, бо були там хлопці вони дуже фестивалі устраювали на замку і там де вправи такі. В Збаражі була захоронка, бо в Збаражі не було православних. Вже в Колодно там були православні... А в нас не було ні церкви православної, були римо-католики і греко-католики.
А моя мама була в Союзі українок і вони завжди на Різдво, на Великдень на такі свята устраювали такі обіди. Навіть моя мама була обручка і в тата ту, вони кожен день не носили бо то золота, так тільки як де йшли. Були салфетки такі вишиті, дві ложки були такі віхлерові, вилки і ніж. Я не знаю чи мама цим ножем... Бо в нас ми ми не їли з одної миски, в нас не їли. В нас були, в нас було шестеро, ми мали всі такі мисочки на на зупу. На перше такі бляшані, бляшані тарілки то друге. В нас були ложки алюмінієві і вилки алюмінієві. А мама вже мала такі з татом, як вже йшли туда на ті обіди... Мама не ходила там готовити, бо готовили пока другий раз родили. Тоді продавали бички, то це одного бичка на рік завжди різали і різали свиню і робили ковбаси, шинки. То все заливали в баняки і смальцем заливали, бо ж холодильників не було і то стояло в коморі, а літом до льоху носили і то в тому смальці... Правда, що ковбаси робили не такі великі, а такими невеличкими, от одні одному в баняку ковбаси заливали смальцем, в другому шинки. От і витягали, там почистяться. А вже пару разів витягнуть, тоді беруть в ринку того смальцю, розтоплюють і заливають щоб воно було... А ті ковбаси робили, коптили, потом мама їх мила і в п'єцу запікала. Вони вистигали, смальцем заливали і довго було. Особливо на Великодні свята, то робила на жнива щоб на жнива було це.
Інт.: А хто керував Союзом українок в Збаражі? Хто опікувався Союзом українок?
Тут був такий доктор Білинський і доктор Таращук, їхні жінки, то вони були тут при керівництві, а там решті я так і не пам'ятаю. Знаєте, бо то як вам сказав, тоді я тим не інтересувалася, бо в нас були свої інтереси
Інт.: Пані Стефа, а от чи були такі от організація Пласт, пластуни не чули ви?
Я не чула щоб були пластуни. Я не чула, може тоді ще не було, я не знаю.
Інт.: А ще в 30-х роках можливо вже була Організація українських націоналістів?
Українські націоналісти були, вже були. Я знаю з мене націоналістку зробив мій вуйко, моєї мами сестри чоловік Комендат такий Іван. Він мені весь час давав такі брошурки читати. Я вже тоді знала за Леніна, що він сифілісом хворів, що таке сифіліс я не мала поняття що то таке. Але що я знала, що ті брошурки він давав мені і організація була значить. Я не знаю як так, я весь час він мені то все давав і моїм вихованням політичним то занимався.
