Надія Мудра
19 серпня 1924 р. м. Коломия Станіславівського воєводства
3 травня 2013 р. м. Львів
Членкиня ОУН, псевдо "Оксана", політув'язнена, громадська діячка
Біограма
Народилася 19 серпня 1924 року в місті Коломия Станіславівського воєводства (нині Івано-Франківської області), у сім'ї службовця-економіста Павла Мудрого та Олени Сидорович. По материній лінії Надія - племінниця відомого українського історика Івана Крип'якевича та педагогині, пластової та січової діячки Савини Сидорович.
Через тиск польської влади сім'я Мудрих невдовзі після народження Надії була змушена переїхати до Польщі, там батько працював економістом на тютюновій фабриці у Познані й Радомі. У 1934 році сім'я переїхала до Львова. Павло Мудрий працював у "Просвіті" та інших українських товариствах. Надія навчалась у жіночій виділовій школі ім. Т. Шевченка, належала до офіційно забороненого "Пласту". Згодом навчалася в гімназії Сестер-Василіянок, у 1943 році закінчила Академічну гімназію.
У 1941 році приєдналася до Юнацтва ОУН, обрала псевдо "Оксана". 9 липня 1941 року у день арешту голови Державного правління (уряду) Я. Стецька та кількох міністрів відновленої 30 червня Української Держави, Надія була заарештована ґестапо, однак незабаром звільнена. Згодом за протекцією тітки Савини Сидорович почала працювати друкаркою у відділі пропаганди військової Управи дивізії "Галичина". З поверненням радянської влади – у канцелярії Львівського університету.
У 1944 році вступила на хімічний факультет Львівського політехнічного інституту. Стала членкинею ОУН, очолювала звено ("трійку") в жіночій сітці ОУН у Львові, збирала кошти, одяг та медикаменти для потреб підпілля, переховувала поранених вояків УПА на конспіративних помешканнях у Львові.
16 травня 1947 року заарештована, а 6 вересня того ж року засуджена до 10 років ув'язнення у виправно-трудових таборах ГУЛАГу і 3-х років позбавлення прав із конфіскацією майна. Відбувала покарання на Колимі. Працювала на видобутку олов'яної руди у шахті в селищі Хеніканджа. У 1955 році звільнена на довічне поселення без права виїзду з Колими, працювала санітаркою в пологовому відділенні районної лікарні в селищі Усть-Омчуг.
У 1956 році звільнена із заслання та повернулася до Львова. Від 1957-го працювала в Інституті спадкової патології НАМНУ, від 1965-го – наукова співробітниця, від 2002-го співробітниця відділу науково-медичної інформації. У 1964 році заочно закінчила біологічний факультет Львівського університету.
У 1972 році виступила з доповіддю на Всесвітньому конгресі акушерів-гінекологів у Москві.
Наприкінці 1980-х років поринула у громадську роботу: 1990–1997 роках — була секретарем Львівського клубу політв’язнів та репресованих ім. М. Сороки. У 1995 році стала однією з засновниць Всеукраїнської ліги українських жінок і до 2008 року була її секретарем. У 1990–1999 роках графічно оформляла заставки до розділів альманаху творчості колишніх політв’язнів "Біль".
Упорядкувала біографічний довідник "Українська жінка у визвольній боротьбі 1940–1950 рр." у трьох томах.
Померла у Львові 3 травня 2013 року. Похована на Личаківському кладовищі.
Спогади
| Оповідач: | Надія Мудра |
| Місце запису: | м. Льів |
| Дата інтерв'ю: | 1 січня 2010 р. |
| Інтерв'юер: | Тарас Чолій |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Починаючи вже з 32-го року на канікули мене посилали у пластові табори, ще з Радома навіть, ну а потім зі Львова. Отже бувала я на пластових таборах, на юнацьких. Хоч Пласт тоді вже був розв'язаний, але якось то педагогічне товариство, перед поляками якось то інакше називалося. І вони вели пластові табори, вони були розміщені на територіях дібр Шептицького Андрея митрополита, Підлюте, Остодір, Сокіл. Отакі о там були, тепер туди пластуни їздять.
Це також формувало, ті дібри Шептицького де вони є. То є, ну кажу вам Оброшино, потім вже вузькоколійка йшла, бо там в Карпатах залізниця не пройде. Дуже багато фотографій я маю, ще мушу впорядкувати альбом власне пластунський такий, з цих часів. Взагалі я була фотографом, то в мене є маса фотографій і після завершення оцієї книжки я почала упорядковувати всі фотографії.
Інт.: Як відбувалися табори?
Як табори? Табори в першу чергу до дисципліни нас все-таки підготовляли, потім навіть були такі, що там малих зовсім пускали так по одинці в ліс і казали якщо ви заблудитеся ідіть вниз обов'язково дійдете до якогось потічка, а потічок допливе до Лімниці. Лімниця - це власне основна та річка яка плила власне аж туди до до верхів'я. (Та де до Калуша, дальше дальше. Після Калуша впадає туди вже...). То власне верхів а то самі верхів'я Лімниці. Ну водили нас, дисципліна, фізкультура. Рано встати треба, то щільно напихали спальник травою, за 10 хвилин треба було впорядкувати ліжко, бігти на фізкультуру. Потім був сніданок такий строгий, потім молитва, підняття синьо-жов... До речі жовто-блакитного прапора, щоб ви знали, що всі січові стрільці і за німців, навіть в Пласті жовто-блакитні прапори були. Запитайте ще навіть будь-кого, мається на увазі по правилам геральдики. Але тепер от приїхав Плав'юк, вручив Кравчуку розумієте ті всі дані. Ну та й вже, але ми вже з братом, з Романом навіть думали спочатку якісь протести писати. Але щоби не сварилися хай буде синьо-жовті, вже би не сварилися. Запитайте будь-кого, запитайте Дашкевича які були Січові стрільці, мали прапори. Ну і за ним мельниківці встромляли ще той, ну меч в тризуб, а бандеровський рух тільки значить тризуб Київської Русі, без меча. Ну то спочатку, як ОУН ще не було поділене, то могло бути для Організація Українських Націоналістів така внутрішня емблема тризуба, трошки модифікація герба. Отакі я нюансики вам говорю.
Інт.: Що ще було в таборах, ви кажете під власне піднімали...
Ранішня молитва, співали ми власне і після молитви піднімався жовто-блакитний прапор на щоглу. Ну коли я вернулася потім і ми зробили похід в Карпати, очевидно маю фотографії з того всього, абсолютно все було знищене, залишилися тільки кам'яні такі підвалині із тих курортів що там були, завдяки Шептицькому. Там в Підлютому просто був цілий курорт і завдяки тому що придумали там до річки, до якогось бічного потоку приладнати якісь... Електростанцію, електростанцію в Підлютому, було навіть електричне світло. Ну а по таборах очевидно були нафтові лампи.
Інт.: А хто знищив ті будинки коли там то в якому році ви кажете?
Ну очевидно в час війни та й більшовики напевно. Залишилися тільки кам'яні підвалини які тепер же "Сокіл", пластовий табір "Сокіл" є відбудований, а Остодір для молодших не відбудований поки що. Але я думаю що будуть будувати ну на місці палати Шептицького.
То поляки були раз вимазали палату Шептицького дьохтем, щоб вона була погана. Вичищували потім, мабуть в час війни, може була спалена, а може зруйнована більшовиками. Потім будували там для Хрущова, для Підгорного. Для Хрущова згоріла, потім для Підгорного згоріла. Так що я те все маю на фотографії. Колись я би вам це все показала, ну але на сьогодні.
Добре. Отже так гартували, походи ходили ми, гора висока така була. Ну так що і вітер і дощ нічого страшного, ішли, гартувалися. Так що і Пласт робив своє добре діло, а більше строгі такі підпільні роботи Юнацтво.
Інт.: Пам'ятаєте якусь пісню з тих часів, з такого що тоді була популярна серед вас, серед молоді, що ви співали?
Це дуже багато...
Інт.: Які були найпопулярніші скажімо, що Юнацтво співало десь там чи в таборах як ви були?
Ну в таборах то ми "Гей пластуни, гей юнаки" такі, "Ми діти сонця і весни, ми діти матері природи", знаєте є такі пластові (пісні), навіть ще є співаник. До речі отакий, недавно помер Роман Риф'як, він випустив, от ця от біленька книжечка, бачите? Недавно помер, десь два місяці може, а може три вже, час біжить. Але ще мені подарував цю книжечку, то такий із тих старших пластунів, таких власне з тих справжніх пластунів. Бо ми вже були, ми вже не були справжні пластуни, знаєте, які ще... Бачите, з Пласту вийшли всі, і Шухевич, і Бандера. Так що, до деякого віку потрібна дитині отака, знаєте, не дуже така радикальна організація, а потім ти вже вибираєш.
