Євгенія Мудрецька
4 травня 1922 р. с. Хоробрів Сокальського повіту Львівського воєводства
2017 р. с. Хоробрів Сокальського району Львівської області
Депортована
Біограма
Народилася 4 травня 1922 року в селі Хоробрів Сокальського повіту Львівського воєводства (тепер Червоноградського району Львівської області) в родині заможного господаря Антона Кулака. “За Польщі” батько мав приватну крамницю, в якій працювала дівчина. Закінчила 6 класів сільської школи у Хороброві. Відвідувала курси крою і шиття “Союзу українок”. В грудні 1940 року стала очевидицею масового вбивства євреїв на околиці Хороброва. 6 травня 1946 року Євгенію з родиною, як і інших жителів села примусово переселили до УРСР. Згідно з радянсько-польським договором про державний кордон від 16 жовтня 1945 року її рідне село відійшло до складу Польщі. З собою можна було взяти лише найнеобхідніші речі. Вишивані рушники з українською символікою довелося закопати на городі. Під час виселення місцевих українців збройний опір чинили відділи УПА.
Після виселення родина Євгенії потрапила в Тернопільську область, де проживала до початку 1950-х років. 1951 року, згідно з радянсько-польським договором про обмін ділянками територій село Хоробрів перейшло до складу УРСР. Сюди було переселено людей з села Хітар Сколівського району Дрогобицької області. До рідного села змогла повернутися тільки невелика частина колишніх корінних мешканців Хороброва. Родина Євгенії повернулася до Хороброва 1954 року. Працювала в колгоспі. Померла 2017 року.
Спогади
| Оповідач: | Євгенія Мудрецька |
| Місце запису: | с. Хоробрів Червоноградського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 15 січня 2015 р. |
| Інтерв'юер: | Юрій Пуківський, Іван Федорич |
| Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
І робили й забави в читальні, в тій "Просвіті". Так само зроблять забаву то хлопці зі всіх сіл найдуть, забава така аж ну, бавитсі. В нас село було, можна сказати найбагатше за всі такі села. І ту наш Хоробрів то був колись, його величали, бо ту було багатих господарів і вони всі були багачі.
Було багато тих людей, що багато майна мали, але людей не мали, бо то так, по одному, по дві дитини і всьо. Вони були багачі, а наймити прийшлося робити, то було тяжко, їздили на чужі села і брали людей там що-небудь помагали. Кухарки тримали собі, коло себе, щоби допомагали там їм робити. А своєї челяди, мав челядь то здужав, а немає челяді, то мусівіс когось наймити аби зробили та й таке було.