Роман Кіндрат
1926 р.
Стрілець УПА “Левко”, належав до сотні “Бурлаки”
Біограма
Народився у 1926 році в селі Чемеринці Перемишлянського повіту Тернопільського воєводства. У родині Степана та Марії (з дому Жох) було 10 дітей: 4 доньки та 6 синів.
Роман був стрільцем УПА, мав псевдо “Левко”, належав до сотні “Бурлаки” під командуванням сотенного “Чорного”. Це була одна з п'яти сотень, що брали участь в Унівському бою 30 вересня 1944 р.: "Сіроманці", "Полтавці", "Бурлаки", "Довбні", "Коси". Пізніше їх сотня перейшла в Карпати, а молодших за віком стрільців відпустили додому.
У міжвоєнний період в Чемеринцях було чимало змішаних українсько-польських родин, дві сестри Романа, були одружені з поляками й батько його жінки теж був поляком. Українці не мали окремого будинку для читальні "Просвіти", тому збирались по хатах односельців. Діяв самодіяльний драматичний гурток, учасники якого ставили аматорські вистави. Також жителі Чемеринців організували кооперативу. За Польщі в селі була семикласна школа. Роман закінчив п'ять класів.
В часи німецької окупації Роман працював у "Баундісті" (Служба Праці - формування, створене німецькою окупаційною владою в Галичині з українських юнаків для виконання різних примусових робіт).
Братів Василя та Іллю мобілізували до Червоної армії. Василь був поранений, але повернувся з фронту, Ілля пропав безвісти під час війни. Пізніше родина дізналась, що він загинув у Чехословаччині навесні 1945 року.
Брат Михайло переховувався у схронах від примусової мобілізації, разом з ним переховувався і Роман через свою причетність до УПА. Під час чергової облави радянських каральних органів затримали й на деякий час ув'язнили Романового батька. Через деякий час заарештували брата Василя і депортували у місто Воркута, Комі АРСР.
Романові вдалося уникнути арешту.
Спогади
| Оповідач: | Роман Кіндрат |
| Місце запису: | с. Чемеринці Львівського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 14 грудня 2016 р. |
| Інтерв'юер: | Роксолана Попелюк, Марія Гілевич |
| Транскрипція: | Марія Гілевич |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Субота був вихідний день, вони навіть в хаті нічого не робили, навіть в кухні запалити як зимно, чи шось варити… Я знаю я ходив до школи коло жида, мене жид кличе на подвір’я, я ходив може до першої класи, може до другої, я ше був малий.
Кличе мене жид, я приходжу, кличе до хати, я прийшов до хати, то рано, дав мені сірника, шоб я запалив під кухню, вони не запалили, так святкували. А в кухни там було готове то всьо. Я запалив там під кухнем, він мені дав, на столі лежила костка цукру, така квадратова маленька, він ножиком костку цукру на двоє розколов, дав мені половинку за то шо я прийшов. Вони сильно були економні, такі скупі жиди, навіть костки цукру не дав, йно пів розколов.