Дмитро Марусяк
2 липня 1925 р. с. Коршів Коломийського повіту Станіславівського воєводства
Стрілець дивізії "Галичина", репресований
Біограма
Народився 2 липня 1925 року в селі Коршів Коломийського повіту Станіславівського воєводства (нині Коломийського району Івано-Франківської області). Закінчив 7 класів сільської школи. Батько Михайло Марусяк брав участь у Першій світовій війні. В сім'ї було п'ятеро синів: Іван (1921 р. н., мобілізований до РСЧА, отримав поранення), Василь (1923 р. н.), Дмитро, Григорій і Микола.
Разом з братом Василем Дмитро був вивезений на примусові роботи до Німеччини. Надихнувшись зовнішнім виглядом і підготовкою українських дивізійників Дмитро приїхавши у відпустку додому в Коломиї разом з односельцем записався до дивізії "Галичина". Через три місяці прийшло повідомлення про зарахування до дивізії. Спочатку був направлений до Штеєрмарку в Австрії. Далі потрапив на великий збірний пункт німецьких військ. За спогадами Дмитра тут добровольці жили в казармах. Дмитро Марусяк добре запам'ятав італійські мундири і взуття, яке роздавали новоприбулим і французькі карабіни. Дмитро спочатку ніс службу на посту охорони, йому видали кулемет "МГ" (MaschinenGewehr-42). Потім служив в патрулі.
Далі пройшов вишкіл в Альпах. Дмитра Марусяка прийняли до першого цугу (цугфюрер або відділення у складі підрозділу). Відбір проводили за зовнішніми ознаками і зростом. Далі проходив службу у підрозділах зенітної артилерії.
Згодом в Граці Дмитро потрапив до радянських військ, проте зміг приховати свою приналежність до дивізії. Дмитра Марусяка мобілізували до радянської армії і він протягом двох років служив в Румунії. Здійснив втечу з війська, за що був заарештований, покарання відбував в Хабаровському краї, РРФСР.
Після повернення мусив приховувати своє минуле. Оскільки на вишколі йому не набивали татуювання під рукою (група крові і персональні дані), чоловік зміг приховати приналежність до дивізії.
Мешкає у селі Ліски Коломийського району Івано-Франківської області. Належить до Львівської станиці братства колишніх вояків Української дивізії "Галичина". 2 липня 2025 р. відсвяткував 100-річний ювілей.
Спогади
| Оповідач: | Дмитро Марусяк |
| Місце запису: | с. Ліски Коломийського району Івано-Франківської області |
| Дата інтерв'ю: | 5 червня 2015 р. |
| Інтерв'юер: | Роксолана Попелюк |
| Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Вже мав бути конец війни і я записався до дивізії "Галичини", але я не хотів, бо мені було добре. Але є тут село Гончарів, як на Обертин. І кажемо мені: "Слухай Марусяк запишемся в дивізію "Галичина"?". А я кажу: "Я знаю, та мені тут добре непогано. Я в молочарні працюю, то сусідка, я кажу, тут працюємо". Чорний я ходив, але я подивився що наші хлопці у шпорах у чоботах, кажу я йду. Я хотів бути в шторах, на кавалерів я записався. Я приїхав додому на урльоп, якраз перед фронтом, тут мав бути фронт... Каже" "Дмитрик, їдьмо геть", бо я якраз приїхав, прийшли партизани до мене. Але які це партизани, бо то були в бійці і були "ковпаки", всі разні були, ми не знали хто такі. Є білет і тікали на закордон туди в Америку. І тогди я став коло хати, вона питається мене: "Куда хочете їхати, гроші маєте, які маєте?". Я кажу: "Маю рейсмарки і маю польські гроші", такі ходили 103 злоті було або 103 рейсмарки було, я заплатив і на рано ми сіли в Коломиї і прибули всі до Львова. А зі Львова там вже було залишитись. А фронт вже був, як сі називає, під Бродами. Десь там далеко вже був фронт і тяжко, нема білетів, нема чим їхати. Але якось ми сіли і приїхали. Нас пропустили і приїхав я до Чеського, зараз того поляки забрали, приїхали до границі польської, приїхали польсько-німецька границя. Я не мав, а Костишина, його пропустили, він собі поїхав, він поїхав на Ярмак, а мені треба в Тіроль їхати, ми всі там сі розійти. Ну я вийшов, так холодно. Я притулився до паровоза, весь обмастився, але загрівся бо дуже холодно було. Та і там чекав, а потом плакати є, якась полька каже, я прийшов такі пані якби ви, за столом, одна вийшла, перша дала мені шокуляди кусок. А друга відрізу каже, зараз мене напечатали, мені то всьо і напечатали, то я карту приніс і вже приїхав.
Я приїхав а мій шеф, там де я працював в Австрії був Обертині, але мені все казав "Обергтин, Обергтин", так що за третім разом... А він мене, той шеф забрав потому до себе. Я сі так користував там, мені щотижня давали зарплату, гроші платили. А я приїхав, він каже: "Дмітро, фрав Марія...", він не буде жонатий, не мав жінки а сестра його була, не мала чоловіка і так двоє жили. Колись поїхав в Америку, як приїхав гроші, щоб ніхто... Шеф прийшов ще до мене і кажуть мені: "Ще трохи і німці програють, вони всі дивізії під Москву окружили. Я видів як поклали прапор німецький, прапор такий чорний поклали. Ти дивись як їм дали там під Москву".
Ну та й що але я перед і перед тим, бо я був записав собі і розказував. То дивись точно, я думаю що вже пропало, що то нічого нема. А тут він приходить, три місяці минуло, 3 місяці приходить пост-карта приходить і "Галичина", і так я прийшов. А ще каже мені перший раз, каже нині не робити і на комісію. Я прийшов на комісію, а він, лікар такий був, розібрався, я в молочарні робив такий малий... Але ми прийшли на комісію тут один пішов, а він був від мене на рік молодший і прийшло і то було тисячу, 1800 чоловік. І вони прийшли комісію, вони прийшли до землі і прийшли ми комісію, а він не прийшов комісію, у нього тут нога і його зкомісували.