Ольга Арділь
1921 р. с. Журавно Жидачівського повіту Станіславівського воєводства
Зв'язкова УПА, репресована
Біограма
Народилася 1921 року в містечку Журавно Жидачівського повіту Станіславівського воєводства (нині селище Стрийського району Львівської області), з дому Кузик. Закінчила 4 класи сільської школи.
Пані Ольга добре запам'ятала події, що відбувалися в її рідному містечку до Другої світової війни. Її спогади стосувалися міжетнічних відносин, адже в міжвоєнний період Журавно було багатонаціональним за складом населення.
Жінка стала очевидицею подій Другої світової війни й переходу фронту бойових дій.
У юнацькому віці, з ініціативи своєї подруги Ганни Сорочинської Ольга Арділь приєдналася до місцевого руху Опору. Старший брат пані Ольги Семен Кузик був стрільцем УПА на псевдо "Скала" та загинув в бою. Виконувала обов'язки зв'язкової в українському національно-визвольному підпіллі.
Через свою діяльність була змушена переховуватися під чужим іменем. Заарештована військовими НКВС за підозрою в "співпраці з ОУН-УПА". Проте через брак доказів згодом була звільнена.
Спогади
| Оповідач: | Ольга Арділь |
| Місце запису: | с. Журавно Стрийського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 15 жовтня 2015 р. |
| Інтерв'юер: | Марія Гілевич, Ольга Галабурда, Роксолана Попелюк |
| Транскрипція: | Марія Гілевич |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Знак того як прийшов, як ви кажете, ми казали колись май, а ви кажете зараз травень. То ми до школи ходили, то були в одному класі і жидівські діти, і польські діти, і українські діти. То не було різниці. А переважно учителі все були польські, українського вчителя я не пам’ятаю.
То як прийшов травень, то приходили нас українських дітей до школи. Школа ще та існує тут. То приходила учителька, забирала українських дітей до церкви на маївку, а польських дітей полька забирала до костьола, а жидівські діти лишилисі, то вони вже під школою бавились. І так прийшли ми до церкви, там півгодини-годину і пішли назад. І пішли ми в клас. І в класі всі тоді діти ставали, учитель була і ми говорили польську молитву, не українську "Отче наш", тільки була польська молитва. Ми кажемо по нашому українському звичаю: "Отче наш, ти же єси", а ми казали: "Ойче наш!", "Богородице Діво", ми кажемо. А по-польськи ми казали: "Здровась Марьйо, Матко Божа, мульсі за намі ґжешнімі, тераз і в ґодіні смєрті нашей. Амен". То було Богородице Діво за Польщі.
А до школи багато я не ходила, тілько ходила 4 класи, бо вдома ще була маленька дитина і мама мене не пускала до школи, бо лишилася я вдома дитину бавити. Я тілько мала чотири польські класи.
