Стефанія Мисько
1938 р. с. Ставки Яворівського повіту Львівського воєводства
Жертва операції "Захід"
Біограма
Народилася 1938 року в селі Ставки Яворівського повіту Львівського воєводства (нині Яворівського району Львівської області) в сім’ї Михайла та Катерини (з дому Свищ) Ямелинців. Сім’я Стефанії була багатодітною: батьки виховували шестеро дітей.
У 1947 році батька Стефанії заарештували радянські каральні органи за приналежність до Руху Опору. Спочатку утримували в пересильній тюрмі, потім у "Тюрмі на Лонцького" у Львові. Засудили до 10 років ув’язнення та етапували на Воркуту. Там відбув 5 років у таборі, а потім ще 5 років працював столяром при шахті на спецпоселенні.
За приналежність до Руху опору, в один день з Михайлом Ямелинцем, була заарештована і тітка Стефанії (рідна сестра матері), Марія Лозинська (1923 р. н.), яка була зв'язковою ОУН. До Кемеровської області виселили також вітчима та маму Катерини Ямелинець (тобто дідуся і бабусю Стефанії).
У 1947 році всю сім’ю Михайла Ямелинця – вагітну дружину та п’ятеро дітей, серед яких і Стефанію, через приналежність батька до Руху Опору, в рамках операції "Захід", було виселено на спецпоселення в Анжеро-Судженський район Кемеровської області, РРФСР.
У 1955 році мати Стефанії з дітьми переїхали до батька на Воркуту, де сім'я прожила ще три роки. У 1958 р. родина повернулася в село Ставки.
Спогади
| Оповідач: | Стефанія Мисько |
| Місце запису: | с. Ставки Яворівського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 8 грудня 2016 р. |
| Інтерв'юер: | Ольга Галабурда, Роксолана Попелюк |
| Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Інтерв’юер: А часто приходилося переховувати хлопців з лісу?
Переховуватися так сі не переховували, ну давали обіди, там прали, там збирали. Там навіть тьотка, мамина сестра і збирала, бо часто… Я забула, як їх там називали.
Інтерв’юер: То зв’язкова вона була?
Так якби так. То я так… Я ще була дитина, то мені так точно ніхто не доказував. Але пам’ятаю, пам’ятаю, що заказували. Прийшли там пообідали чи повечеряли, а так тут не переховувалися, так не було. Ну пам’ятаю, що одного повстанця як тут застрілили, то в нашій стодолі, от тут во стояла стодола де тепер хата, колись була стара хата. То в нашій стодолі привезли, сховали і вночі хоронили.
Інтерв’юер: А що то за хлопець був? Чужий чи зі села?
То був з Жорниськ, але я не знаю, ні як він сі називав, бо нам дітям то не докладали.
Інтерв’юер: А де його застрілили, десь в селі у вас?
Нє, то десь там в лісі, на лісничівці чи де. То десь там бій йшов. А хто там. Що там, то я не знаю. Та партизанка певно російська, хто там ще, в армії не було таких, то то от таке було.
Інтерв’юер: А були такі випадкі коли хлопців знаходили в криївках у вас в селі?
В криївках я не знаю. В криївках я не знаю чи була в нас в селі криївка, чи не була, то я не знаю.
Інтерв’юер: А так руські нічию хату не попалили? Може десь хлопця якогось знайшли в стодолі?
Нє, не попалили, не було спалених.
Інтерв’юер: А таких перестрілок відкритих не було через село між руськими і партизанами?
Там були десь, були десь навіть і сусід загинув. То там на селі. От там навпроти біла хата є, туди наліво. То десь там забили, застрілили того Івана. Але хто там, що там, я не знаю, то було вночі.
Інтерв’юер: Івана? То він зі села був?
То зі села сусід був.
Інтерв’юер: А як писався той Іван?
Писався Гірник.
Інтерв’юер: То він з якого року був?
А я не знаю з якого року, своє своїх знаєш, а то вже чужий, то вже був може старший, так як тьотка, мамина сестра Марія, вона була з 23-го. А він не знаю з якого року був. А там вже й, нема вже… чи є..., але вона там трошка слаба на голову та Марійка, то не знаю, чи вона ще там.
Інтерв’юер: А ту Марію десь з дому взяли, чи десь злапали, як вона несла штафетку?
З дому, з церкви вони йшли. Вони з церкви йшли і зараз їх трьох забрали і руки… Вона не ховалася ніде… Та я була ще, шість років мала ще, то я дуже не соображала як там що. Але от таке от було.
