Михайло Горинь

Народився 17 червня 1930 року в селі Кнісело Жидачівського повіту Станиславівського воєводства (нині Львівського району Львівської області).

Батько Микола Горинь був головою місцевого товариства "Просвіта" й членом Організації українських націоналістів. Мати Стефанія - з дому Грек.

Через участь батька в українському підпіллі на початку грудня 1944 року родину Горинів заарештували органи НКВС та відправили на заслання в Сибір. Під час етапування Гориням завдяки допомозі охорони вдалось втекти. Після цього до весни 1945 року родина жила в підпіллі. Згодом Михайло Горинь разом із родичами замешкав у місті Ходорів.

З 1949 по 1955 років навчався на відділенні логіки та психології Львівського університету. 1953 року на деякий час його відсторонили від навчання за відмову вступити в комсомол. В цей період підтримував контакт з українським підпіллям, виготовляв і розповсюджував листівки.

Наступні роки учителював в різних школах Дрогобицького району. З 1961 року займався науковою діяльністю, зокрема, організував при Львівському заводі  автонавантажувачів першу в СРСР експериментальну науково-практичну лабораторію  психології  і фізіології праці.

Того ж часу почались перші контакти Михайла Гориня з шістдесятниками. У 1963 році виступив як один із фундаторів Львівського клубу творчої молоді "Пролісок".

Заарештований 26 серпня 1965 року за "антирадянську агітацію і пропаганду". 18 квітня 1966 року на закритому засіданні Львівський обласний суд засудив Михайла Гориня на 6 років таборів суворого режиму. Вирок відбував у мордовських таборах, але за поширення самвидаву серед в'язнів у липні 1967 р. Зубово-Полянський районний суд присудив йому 3 роки ув'язнення у Владимирській тюрмі. 

26 серпня 1971 р. вийшов на свободу й оселився у Львові. Незабаром переїхав до Рівненської області, де влаштувався машиністом на будівництві хімкомбінату. Увесь цей час він залишався політично активним, брав участь в роботі Української Гельсінської групи.

3 листопада 1981 р. був удруге заарештований. Попри оголошене ним голодування та пов'язаний із цим серцевий напад, 25 червня 1982 р. був засуджений на 10 років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму та 5 років заслання. Покарання відбував у таборі особливо суворого режиму у селі Кучино Чусовського району Пермської області. Через велику кількість захворювань (запалення нирок, гіпертонія, аритмія, інфаркт міокарда) 28 листопада 1986 р. М. Гориня етапували до Львова, де його наздогнав другий інфаркт. Через це потрапив до лікарні, після виходу з якої знову був змушений їхати на Урал. 2 липня 1987 р. був помилуваний.

Відразу після звільнення повернувся до політики й узяв участь у створенні УГС та НРУ. Напередодні виборів до Верховної Ради УРСР в березні 1990 року один із трудових колективів Залізничного району Львова висунув Михайла Гориня кандидатом на посаду Народного депутата України від Залізничного виборчого округу м. Львова. У 1-му турі, який відбувся 4 березня, Михайло Горинь набрав 70,72 % голосів виборців і отримав депутатський мандат, який обіймав до травня 1994 року.

У квітні 1990 р. став одним із фундаторів Української республіканської партії (УРП). Паралельно залишався головою Секретаріату НРУ, який на той час ще не був партією. 28 лютого 1992 р. це дало йому, членові Проводу УРП, змогу стати співголовою НРУ. Але вже незабаром Михайло Горинь залишив лави НРУ. 1 квітня 1992 р. він був обраний головою УРП. Цю посаду обіймав до 21 жовтня 1995 р., коли став почесним головою партії.

Незабаром М. Горинь вступив у конфлікт із елітою УРП, через що 15 березня 1997 р. був виключений із лав партії. Після цього разом із однодумцями створив Республіканську християнську партію (РХП), в якій до дати смерті обіймав посаду почесного голови.

З 19 травня 2000 р. по 20 серпня 2006 р. працював головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.

Згодом відійшов від активної політичної діяльності.

Помер Михайло Горинь 13 січня 2013 року. Похований на полі 67 Личаківського цвинтаря.