Олександр (прізвище приховано)

Мені 23 роки, я з Харкова. Жив більше року в Івано-Франківську. Спочатку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Ну і загалом я є членом громадської організації «Фундація регіональних ініціатив». Зараз вже не дуже активний, проте ще не вийшов з цієї організації. Наразі я безробітний. Деякий час працював. Викладачем англійської мови в онлайн-школі. Закінчив Харківський національний університет імені Каразіна. Серед моїх хобі я можу назвати, ну, загалом це відеоігри, так, і анімовані мультфільми. Мені дуже подобаються. Так, мені хоча 23 роки, я дуже люблю там, «Як приборкати дракона», весь цей lore, цей universe. Тому якось так.

Інт.: Добре, дякую. І наступне питання в мене, тобто це інтерв'ю, воно буде стосуватись твого досвіду 24 лютого і що відбувалось після цього. І хочу тебе запитати, як відчувалася твоє життя незадовго перед 24 лютого? Чи відчувалася якась напруга в Харкові? Чи готувався ти?

Ну, насправді, я не готувався, як і мої батьки, до 24 лютого. Я тоді жив з батьками і зараз живу з батьками. Ну, тому що так просто у часи війни трошки легше жити разом. І в цьому плані... Ми ніяк не готувалися. Я пам'ятаю, що напередодні повномасштабного вторгнення я був в Івано-Франківську, їздив на захід, який називався «Вікенд про любов» від ФРІ Івано-Франківська. Це такий дуже неформальний захід на два дні. В принципі, після цього я їхав, вже це було 21 лютого, я їхав додому. І я пам'ятаю, як я пересів в Київі на Інтерсіті, на Харків. І в поїзді люди обговорювали проголошення Путіним, я не знаю, як це сказати, приєднання псевдореспублік окупованих територій України до РФ. І це дуже сильно обговорювали в поїзді, ну і така була напружена атмосфера.

В самому Харкові я не можу сказати, що було дуже сильне якесь таке напруження, тому що з мого досвіду, з мого погляду на цю ситуацію, в той час українці не сприймали це як серйозну загрозу. Дуже велика кількість людей. Щодо Харкова, то загроза повномасштабної війни в Харкові була присутня з 2014 року постійно. І люди з цим жили. Тобто ніхто не боявся того, що це станеться, але на підсвідомому рівні всі розуміли, що таке може статись.  

Інт.: Дякую. Але ти кажеш, що батьки готувались.

Ні, батьки теж не готувалися. Ми жили звичайним життям. Справа в тому, що напередодні війни у нашій сім'ї сталася, як це сказати, для нас це трагедія, наша бабуся померла в Херсонській області. Я хочу сказати, що я народився в місті Каховка Херсонської області. І прожив там до 14 років. Зараз це місто окуповане, і в мене там лишилися родичі. Відповідно, ми напередодні війни їздили туди. Це було 3 лютого, і зазвичай після смерті людини є такий певний період протягом, якого вирішується питання з документами. І загалом у нас бували інші питання, тому що помер член нашої родини. І 24 лютого наклалися на цю ситуацію прямо дуже невчасно.

Інт.: 24 лютого ви ще продовжували, чи ви вирішили ці питання?

Ми мій батько був в Херсонській області прямо напередодні самої війни і ну це процес можна було вирішувати дистанційно Ну я кажу загалом про відчуття трауру тому що це людина померла так і відповідно Ну нам було не до цього чесно скажу тому так звісно ми чули ці новини і там від західних партнерів від багатьох експертів проте сприймали цю інформацію як звичайні новини можливі застереження і що от коли вже 24 лютого тобто як ви відреагували як це відчувалось в тому моменті ну мій ранок був звичайним я прокинувся о 8 ранку і побачив що всі вдягнуті і не зрозумів а потім мені сказали що почалась війна ми пішли саме перше, з чим почались проблеми це з водою і продуктами харчування базовими продуктами. Так ми пішли, ну я пішов за водою. Автомати всі з водою, в Харкові вода питна з крану непригодна для вшивання в їжу і взагалі. Тому я пішов з за водою в автоматах. Автомат не працює, всі води вже викачали біля нас є джерело води недалеко треба кілометр пройтись. Я підійшов до того джерела і побачив, що там дуже багато людей потім мені вже передзвонили, сказали що приїхала цистерна з водою. Тіпа не треба ,окей, до першої приблизно до 12-ї години ранку дня я в моєму районі міста Харкова не було ознаків ніяких, ознак війни. Тобто хочу уточнити, що я живу у районі сходу. Це східна околиця міста Харкова. Це район називається Салтівка. Проте в новинах дуже часто ну мабуть багато людей бачили наслідки руйнувань на північній Салтівці, треба розуміти що північна Салтівка, вона як декілька мікрорайонів, тобто це такий невеликий район вона просто на півночі, а я жив от прям на сході, на такому південному сході цього великого житлового масиву. Це як Троєщина в Києві або Борщагівка. Дуже великий район, ну і в нашому районі якось так було тихо, і вже після 12 дня я почув якісь дуже приглушені вибухи ближче до 4 години дня ми пішли в підвал, тому що були повідомлення про ракетну небезпеку та про авіаційну загрозу авіаційного удару. Ну і так дійсно, було дуже чутно сильно вибухи, ну і коли перше, що людина, яка зна,є що таке вибухи це перше, що відчувається вібрації, а потім уже сам звук. Ну і тому якось такі були враження. Плюс що хотів сказати, деякий час були, ну я так скажу дуже багато з цього приводу в мене в голові, найбільша проблема була загалом, це з електропостачанням і опаленням. Дуже часто не було опалення, електропостачання бувало так що на три дні в нас не було нічого. Ми ходили заряджатися в сховище під телефонною станцією дуже багато було людей. Район густонаселений пам'ятаю як стояли, були дуже великі черги в супермаркет і магазини. Вигрібали все в перші дні.

Приїжджали автомобілі з різних підприємств, які видавали, як би це сказати останню продукцію, що вони встигли виробити ковбаси- сири, хліб тощо. Тобто, і просто роздавали людям. Також в перші два дні, перші два тижні прям буквально через тиждень, налагодилися поставки гуманітарної допомоги. Тобто це вже було таке централізоване постачання за чергою там на відділення нової пошти і на потім укрпошти. Всі брали гуманітарку, наша сім'я, вона по українським міркам середнього достатку, але ми теж брали гуманітарку, тому що ситуація в Харкові була не передбачена на той час бачили, що сталося, ну на той час було, наскільки я пам'ятаю, декілька таких прям гарячих точок. Це Київ, Чернігів, Харків і Маріуполь. Вибачте, якщо я не перелічив ще одне місто, в якому ви б стали свідками цих страшних подій. І найбільше, що ми всі бачили, це найстрашніше на той час, це був Маріуполь, і на якомусь рівні я розумів, що таке може статися з Харковом, таке відбувалося з Харковом, особливо на півночі міста. Ну, і в мене було розуміння, що треба їхати з Харкова.

Ну, перед тим я хочу ще зазначити, що на третій день, я пам'ятаю, це був прикол, коли Росія... Росіяни намагалися, також я хочу сказати, ну, це відео буде публічним, так же ж?

Інт.: Буде текст публічного відео.

А, окей. Ну, я буду називати росіян росіянами, тому що називати їх орками, це деперсоналізувати і перекладати відповідальність на якихось міфічних істот, які не є росіянами, росіяни вони ж інші, так, а орки, - це орки. Це моя думка. Тому на третій день, я пам'ятаю, були зображення в інтернеті, в телеграм-каналах про те, що росіяни заїхали в Харків, вони дійсно заїхали, проте, не змогли втриматися. Моя війна, вона... Відбувалася, як і у всіх, ну, як у більшості українців, переважно в телеграм-каналах, тому що з більшого це були вибухи, і все. Варто зазначити, що в Харкові на початку повномасштабного вторгнення майже не працювали системи оповіщення, а тільки про повітряну тривогу. Іноді дуже було тихо чути з великих якихось підприємств. Буквально одне підприємство. Я живу дуже близько до районів, такого індустріального району. Там багато підприємств, ще таких великих, ще з радянських часів. Ну, і там були якісь системи оповіщення. Тому повітряної тривоги в нашому районі не було. Зараз ця ситуація набагато краща.

Інт.: Я хотіла запитати, крім повітряної тривоги, як взагалі була ситуація з діями місцевої влади? Чи вони достатньо комунікували? Чи робили якісь заклики там виїжджати, чи щось таке, не знаю?

На мій погляд, вона була жахливою. Тому що... Що я пам'ятаю, перестав ходити громадський транспорт. І, відповідно, можливо, цей крок був важливим для того, щоб... Для того, щоб тримати в безпеці персонал комунальних підприємств. З перевезенням. Але я громадський транспорт не ходив. Про якісь інші речі я не можу сказати. Тому що я був перші два тижні в Харкові. Перші два тижні був абсолютний хаос. І про роботу якихось соціальних служб майже не йшлося. І пам'ятаю заяви Ігоря Терехова. Харківського міського голови. Про те, що треба домовлятися. Не буду піддавати оцінці. За мене це можуть зробити... Я не знаю. Ті, хто будуть читати цей текст. Так? Окей. Якихось інших дій від міської влади, місцевої влади, я не бачив. Можливо, це через те, що... Мій район дуже далеко від центру. Можливо, ще в центрі було. Не знаю. У нашому районі нічого майже не було. Це реально було виживання.

Інт.: Ви підтримували зв'язок з родичами в Каховці?

Так, звісно. В Каховці в мене лишився дідусь по батьковій лінії. І сестра, дві сестри моєї бабусі, що померла. Тобто там залишились родичі і зараз. Частина все-таки виїхала звідти через деякий час. На територію, яка підконтрольна Україні. І звісно, підтримували. У мене були друзі з Каховки, з якими я контактував. І це вже сталося. Через деякий час більшість з них виїхала через Крим. Тобто якось так.

Інт.: Через Крим вони змогли виїхати в Україну?

Ну, на той час... Якщо можна про це говорити. Ми ж нікого не засуджуємо, не переходимо на якісь персоналі. Ну, з погляду міркувань, безпеки для себе. На мою думку, ці люди просто хотіли більш безпечно виїхати до Європи. На той час виїзд за кордоном не було. Для чоловіків і зараз він обмежений. Більшість, я думаю, просто хотіла поїхати в Європу. Таке безпечне дійсно місце. Ну, і так, це вдалося. Ті друзі з Каховки здебільшого поїхали в Європу. Хтось переїхав в Україну. Мої друзі вони... Це здебільшого від 20 до 25 років. Так, це мій вік. І хтось зараз живе в Одеській області. Кого як розкидало. Ти кажеш, що лишався в Харкові перші два тижні. В який момент ти вирішив їхати і як? І чи знав, куди ти їдеш? Ну, я знав. На... Тут треба таку передісторію. Я дуже вдячний тим, що... Моїм друзям, які мені допомогли в Івано-Франківську. І я дуже вдячний, тому що я знаю і тебе, і багатьох інших людей завдяки громадській організації ФРІ. І... У 2021 році я певний час їздив по багатьох містах України. Зокрема, і побував в Івано-Франківську. Я познайомився з різними фрішниками з різних регіонів. І на той час для мене був цікавий Івано-Франківськ як можливе місце, безпечне місце, де можна жити. Сховатися від війни. Сховатися, я не знаю. Я... Пам'ятаю, що... У мене багато друзів з Івано-Франківську, знайомих. І більше ніж в Івано-Франківських, і краще, я нікого не знав. На той час між двома осередками організації ФРІ, в Харківського. і в Івано-Франківському був певний сентимент. Ну... І якось так мені стало цікаво поїхати туди. Там зі Львовом я... З Києвом... Ну, Київ тоді був неварик. В Києві теж сиділи… Зі Львовом я не контактував. І Львів був дуже лухарі, дуже мажорний. Тому я... Вирішив... Спробувати в Івано-Франківському. А в який момент це сталося? Після гучного падіння авіабомб.

Ну, і це просто вже наростало. Це було практично майже з самого початку. Я хотів виїхати. Ну, в нас такий фактор був в мене. Бабуся по мамині лінії... Вона не хотіла їхати.. Тому що важко. І відповідно я думаю, ну, добре. Якщо ви не їдете, то їду я. Я вирішив спробувати поїхати сам. Щоб якось освоїтись в Івано-Франківську. Мені допомогла одна дівчина. Я дуже вдячний. І їх родина. Ми жили в них три місяці. Потім теж нам допоміг фрішник. А буквально наступний день, як я переїхав в Франківськ, мої батьки теж поїхали. З бабусею. І з котом. Так. Ну, і... Ну, важко було. Нам всім важко було переїжджати, якось так. Мені було легше, тому що я молодий.

Інт.: Тобто ти лишався у цієї дівчинки з ФРІ?. І як тобі було в Франківську? Чи вдавалось відволіктись, може? Ну, я розумію, що було важко. Але з часом?

Ну, перші два місяці... Загалом... Це був... Абсолютний хаос. Тому що в той час багато підприємств припинили роботу. Ну, ні в кого... Я перестав працювати теж. Тільки через деякий час відновив роботу. Було дуже... Ну, просто не було чого робити. І всі спрямовували себе. І всі спрямовували свою енергію в телеграм-канали. Дивилися, що там, як там. Це були такі події. Ну, це був такий час. Адреналіну. І, відповідно... Я не скажу, що мені було страшно в Харкові жити. Ну, в мене просто був підвищений рівень адреналіну, напевно. Ну, таке... Загострення почуттів. Зниження відчуття болю. Тобто, я по-своєму відреагував. Ну, мама, звісно, їй було страшно і тривожно. Тому що вона переживала ще й за мене. Не тільки за себе. І за всю родину. Просто... Були опасіння, що станеться, як з Маріуполем, і все, в Харкові не буде її. Не буде води, не буде нічого. І доведеться ловити голубів на вулицях. Ванну Франківську ми... Ну, я, звісно, більше брав участь там в якихось активностях. Тому що я був знайомий з багатьма молодими людьми. У Івано Франківську. І я ще більше познайомився. Ну, ми там брали гуманітарку. Певний одяг, може. І ми брали на весну. Тому що, чесно кажучи, одягу ми брали з собою набагато. І це вже тільки в травні батько поїхав там взяти якісь речі. Надіслати новою поштою. Якось так.

Інт.: А ти оформлював статус ВПО?

Так.

Інт.: І тобі це допомагало?

Перші три місяці ні. Перші три місяці ВПО не приходило. Тому що, ну, така проблема була у всіх. У багатьох людей в Україні. Я оформлював через додаток Дія. А потім мені прийшли гроші уже за ті попередні місяці. Ну, якось воно допомагає. Я розумію, що ці гроші – це підтримка наших західних партнерів. Немає людей з цього приводу. Тому, звісно, щось таке велике ніхто б не зміг там фінансувати. Якось там нормальну соціальну допомогу. Як в деяких країнах Європи. Справа в тому, що ми жили… Ну, там плюс були деякі інші допомоги від ООН. Допомога там була 880, здається. Щось тиаке. Чи шість? Я не пам'ятаю. Ну, ми жили досить скромно, тому що в нас була можливість ще взяти гуманітарну допомогу, їжу. Тобто, ми не платили за комунальні послуги. Хоча в нас була така можливість заплатити за комунальні послуги в будинку. Ну, в тому, в якому ми жили. Це з батьками тої дівчини.  І, відповідно… Ми жили просто, як… Ну, вони нам допомогли. І скільки ти лишався в Івано-Франківську? Ну, якщо ми кажемо… Так, ну це перші три місяці ми жили в будинку. Далі у нас була ще одна ситуація. Фрішник, хлопець, ну, я йому запропонував таку… люди, що у них жили… Ну, от я знав, що у нього там квартира була. І там жили люди з Києва. І в тому місці в Києві нормалізувалося. Ну, це буквально там через 2-3 місяці вже було краще. Повертались люди. Там уже квартира була. Там жив один хлопець. Я запропонував, щоб ми платили там деякі гроші за оренду цієї квартири. Ці гроші були нижчої ринкової ціни. Ну, ми погодились, ми переїхали туди. Через деякий час батьки цього хлопця сказали, що повернули нам гроші, сказали, що не треба. Ну, це нас поставило в таку ситуацію, теж досить складну. Тобто, ми б хотіли знімати квартиру. Коли ти знімаєш квартиру і коли ти гостюєш, це дві різні речі/ Але коли квартиру здають, то це вже як твій простір. Ти там робиш, що хочеш, переставляєш. Ну, але і ті умови були дуже хорошими для нас. Ми платили за комунальні послуги.

Я прожив у Івано-Франківську до квітня 2023 року. Ну, надалі я вже поїхав додому, а батьки трошки раніше. Тому що я фінансово не витягував би оплату оренди хоча б однокімнатної квартири в Івано-Франківську або якоїсь кімнати. Ринкові ціни дуже високі були на той момент. Не знаю, як зараз. Я вирішив спробувати повернутися в Харків, побачити як воно. 

Інт.: Тобто ви зараз і ти, і батьки знаходитесь в Харкові?

Так.

Інт.: Чи плануєте ви далі бути в Харкові? Чи, може, думаєте про те, щоб ще кудись їхати?

Ні. Я думаю, нікуди. Ну, особисто мої батьки точно. Можливо, кудись поїду. Не знаю, як життя відбудеться. Можливо, покохаю когось, поїду кудись далеко.

Інт.: А як зараз в Харкові взагалі?

Нормально. Нормально. Ні, ну взагалі, то жити можна. Можу описати детальну ситуацію.

Інт.: Давай.

Окей, ладно. Як в Харкові? В Харкові все ще більшість розмовляє російською мовою.

Але в магазинах ти, коли звертаєшся в українську, тобі відповідають українською. Навіть на районі. Такому місці, дуже стереотипному району. Коротше, здебільшого, ніяких вибухів не чути. З того моменту, як Збройні Сили України звільнили більшу частину Харківської області у вересні 2022 року, по суті, вийшли на кордон, а від Харкова до кордону приблизно 40 кілометрів, може менше, то вже до Харкова артилерія не достає. Але іноді можуть запускатися якісь ракети, там, безпілотники, там, здебільшого вночі, там, якось так, щоб несподівано. Дуже рідко. Ну, на повітряну пору тривогу мало хто звертає увагу, і навіть магазини, супермаркети, тому що вона дуже часто лунає в Харкові. І кожен раз приймати якісь би заходи було б дуже важко для якихось супермаркетів, великих підприємств.

Щодо життя і роботи, то в Харкові дуже багато роботи від міжнародних волонтерських організацій.  Але в той же час я спостерігаю дуже жахливу ситуацію. Це бідність. І вона дуже страшенно вдарила по людях. Я бачу, як люди шукають їжу в смітниках. Але часто цього не було. І я розумію, що здебільшого ці люди, у них є там своя квартира, можливо навіть діти, проте через те, що вони втратили роботу, так, і не можуть знайти нової роботи, ну це люди, можливо, 50-60 плюс. То вони просто, їх життя поставило в такі умови, що вони не можуть знайти нової роботи. Так. Але вони не можуть себе забезпечити. Напевно гуманітарні програми спрямовані більше на харківську область. Не впевнений. Чесно. Я зараз такого, щоб гуманітарку надсилали там часто, я не бачу. Напевно, це вже припинилось. Щодо, ну щодо активності загалом в різних районах міста. Все по-різному. Я відвідував Північну Салтівку. Там дуже жахливо. Не так багато руйнувань, як показують по новинах. Там по новинах показують, ну, зараз вже не показують, рік тому показували. Це були здебільшого якісь окремі будинки, здебільшого це якісь погорілі будинки. Руйнування є, дуже багато людей поїхало з цього району. Я був там в травні, здається, чи в червні. Зараз, не знаю, як там ситуація, але тоді було дуже мало людей, дуже мало магазинів працювали, супермаркеті взагалі закриті або знищені. Ті, що райони Салтівки, цього великого житлового масиву, чим далі на північ, тим менш заселений цей район і тим менше відкритих магазинів. В нашому районі дуже велика активність, багато людей. У нас є госпіталь, який... Ну, я не буду тоді подробиці це говорити, просто скажу, що багато нових, малих підприємств відкрилась кав'ярень і там різних закладів харчування і так далі. Що там ще? Ну, просто я бачу якісь там мережеві магазини. Мережеві магазини нові відкрились, яких раніше не було. Така дуже дивна ситуація. Хтось закрився, хтось відкрився. Такий собі ринок. Ну, це так, загальна картина.

Інт.: Чи хочеш розказати ще щось, що я тебе не запитувала?

Ну, я не знаю, чесно, що можу розказати. Можу сказати... Те, що я розумію, що я точно не був тим, що... Я просто знаю, що є багато людей, які бачили гірше і були в гірших обставинах. Ті люди, які, насамперед, з Донецька, Луганська областей, дуже багато людей з Харківської області переїхало в місто Харків. І... І... Напевно... Місто якось балансує, за рахунок того, що багато переселенців зі Сходу, з інших районів, охоплених війною, переїхали в наше місто. Можу сказати щодо якихось... Щодо вайбу українізації. То він, звісно, є. І... Люди, як Ірина Фаріон, не змогли би тут для себе знайти якогось такого, не знаю, як прикладу, чи побачити те, що б вони хотіли. Проте цей процес, він відбувається дуже повільно. Я розумію, що дуже багато людей, вони за Україну. І... Намагаються... Українізуватись. Проте це дуже складно зробити радикально у місті, в якому дуже багато російськомовного населення. Для себе російськомовне... Російськомовність я не ототожнюю за російськістю. Тому що... Тому що, на мою думку, це не так. Є, на жаль, багато різних, я не знаю, як це сказати, ну, ватників, що лі. Ну, ті, хто підігрують російським наративам, активної демонстрації такого я не бачу. Ну, це... Це здебільшого якісь там п'яні, алкоголічні розмови об одинадцяті вечора біля... У дворі, коротше. Якось так. Тобто це... Вони... Ладно, я не хочу стигматизувати, але на мій погляд... У цих людей щось... Проблем в житті, тому якось вони... Я не знаю, чому вони більш схильні підтримувати в цьому Росію, напевно, не знаю, чи просто... Я не знаю, що в цих людей в голові, там, не знаю, ні все таке, але не знаю, що... Коротше, я не в курсах, просто... Дякую, що я не можу дивитись, що там у людей в головах. Ну... Молодь... Молоді в місті... І не так багато, як до повномасштабного вторгнення. Але все одно дуже багато. І... Звісно... Молодь стала більш українською. Це видно із контенту і з... Загалом. Того, що... Ну, який контент генерують і про що розмовляють. А, ще з якихось таких приколів. Безкоштовний... Тіпа безкоштовний громадський транспорт. Який насправді, ну, за гроші платників податків. І тому... Ну, погіршилась якась транспортна ситуація в місті. Стало трошки менше транспорту. Мені з цим трошки важкувато, тому що... В моєму районі... Не завезли, коротше, метро. В наш район. І треба якось з цим жити. Масштаби міста дуже великі. Ну, і якби... Треба було переїжджати в інший район, так. Там, або... Або жити чисто в своєму районі і нікуди не влазити. Ну, теж так собі варіант. З транспортом проблеми є. Оскільки він безкоштовний, то... Його просто менше виходить на маршрут. Тому що там... Ну, за все треба платити, все треба обслуговувати. А його просто менше і все. Ну, от якось так. З транспортом біда. Так. Не знаю. Якихось проблем інших тут... Про проблеми якісь... Або цілі, або переваги. Ну, вже багато було інформації про те, що... Харківська міська рада витрачає гроші там на благоустрій більше. А могла би витрачати гроші на Збройні Сили України. Ну, це поширена ситуація в багатьох містах України. Не скажу, що тільки в Харкові. Зараз це питання, наче був нещодавно мітинг в Харкові. Зараз це питання, ну, в інших містах України. Значить, намагаються вирішувати, але... Я думаю, скоро це питання буде вже вирішено якимось чином. Я, чесно, трошки відійшов від цих справ громадських. І таких локальних місцевих справ. Іноді я слідкую, бачу, що відбувається. Тому, якось так. Ну, чесно. Я трохи... Я не знаю, це може бути якось офф-топ, так? Офф-топ вже можна, так? Можна. Ну, ладно. Яке у нас там... до години, так?

Інт.: Як тобі зручно, якщо хочеш щось сказати, можеш продовжити.

А, ну окей. Блін, чесно, я такий, що я би зараз повернувся в Івано-Франківськ. Хм. Так, це просто по такому бажанню. Так. Пожити трошки ще, так. Я думаю, я ще повернусь туди. Поживу ще в цьому місті. Ну, багато, до речі, друзів із мого міста чомусь поїхали. Не знаю чому. Ну, багато хто не повернувся в Харків, на жаль. Ну, не знаю, що ще сказати. Також, ну, типу, я чув, що ти питала про, ну, про університет, про навчання, щось в такому плані, так?

Інт.: Так. Ти зараз не вчишся, ти вже закінчив?

Ну, я провчився на бакалавраті, магістратуру. Я продовжую зараз вчитись. За іншою спеціальністю. Ну, якось так. Ну, типу, не знаю, там, з моментів навчання, не знаю, нічого такого цікавого не може бути. Ну, і з моментів якогось такого універського життя. Наш корпус зруйнований, коротше. Типу, там вже все. Це такі основні моменти. І... З тих, що найбільше запам'яталися з усієї цієї історії. Період в Івано-Франківську, це був... Ну, чесно скажу, це був дуже хороший період. Ця історія про те, як хороші люди допомогли прожити цю важку ситуацію. Ну, це дійсно круто. І я бачу багато зараз українців, коротше, улюблена справа українців, типу, хейтити один одного. Там, коротше, закидувати всяку дезінформацію, там. Ну, один одного матюкати. Ну, але це так. Ну, не знаю, це так тупо. І що там, коротше, хтось починає поширювати там захід проти сходу, щось в такому плані. Ну, я не знаю, це дуже так. Дуже-дуже тупо. Ну, і так, не знаю, підігрів ворогу. Так модно зараз казати. І, не знаю, що там. Ну, та в Івано-Франківську було прикольно. Якщо поважати місцевих мешканців. Відноситись з повагою. Ну, бути просто нормальною людиною. То тебе теж там всі будуть нормально до тебе відноситись. Якось так.

Інт.: Добре. Я дуже тобі дякую. Мені здається, що це дуже важливо, що ти це все сказав.

І я думаю, що все буде добре. А, добре, добре. Дякую. Дякую.