Стефанія Годзінець
1931 р. с. Лавочне Стрийського повіту Станіславівського воєводства
Зв'язкова ОУН, політув'язнена
Біограма
Народилася 1931 року у селі Лавочне на Сколівщині в сім’ї Степана та Марії Говдиш.
Стефанія Годзінець (Говдиш) приєдналася до УПА, переносила таємні записки "штафетки" до села Волосянка за дорученням станичного Івана Романчука "Летуна". Разом зі своєю сестрою Євою Говдиш заготовляла харчі для повстанців.
Після двох років підпільного життя, дівчину арештували. Спочатку допитували в селі, голою кидали до викопаної в землі ями і погрожували розстрілом, потім допитували в тюрмі, били, але Стефанія так нікого й не видала. На суді проти зв'язкової свідчили двоє односельців, які видали не лише її, але й багатьох повстанців з Лавочного радянській владі.
Після завершення слідства Стефанію Годзінець засудили та відправили до виправного табору в м. Тайшет Іркутської області. (табори з найжахливішими умовами перебування!) Умови на засланні були складними, робота важкою, їжі не вистачало, рятували тільки посилки з дому.
Спочатку Стефанія Годзінець була в штрафній колонії, але після того, як матір дівчини писала прохання про помилування, Стефанії трохи полегшили умови утримання і перевели на роботу в радгосп. Саме тут зі спогадів Стефанії Годзінець, їй вдалося отримати благословення Йосипа Сліпого, який теж знаходився на засланні.
Звільнили Стефанію Годзінець у 1956 р. Після звільнення повернулась до рідного села і невдовзі вийшла заміж.
Спогади
| Оповідач: | Стефанія Годзінець |
| Місце запису: | с. Лавочне Стрийського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 28 серпня 2015 р. |
| Інтерв'юер: | Ігор Олексюк |
| Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Інтерв’юер: Пані Стефанія, а скажіть будь ласка, тут на території села жили польські родини?
На території села, серед села не жили, жили на станції, так було Володю, на станції жили, а серед села не жили поляки. Жили жиди серед села, жив там Тайхман, жив Рисько, де Андрій Гениного, а де Белчичка Тайхман був. Ну а поляки були на станції.
Інтерв’юер: Тільки на станції, ага. А скажіть, чи були в селі громадські організації, такі "Просвіта"?....
Ну як були громадські організації, ми жили при Польщі, я з 31 року, я пам’ятаю як було, бо я пішла зразу в перший клас, потом в другий. Ну господарі при Польщі жили, мали своє всьо, поляки наложили податок, заплатили і жили собі здівателя такого не було, від поляків, як від отої червоної чуми.
Інтерв’юер: А який податок за поляків платили, за що?
Полякам платили за землю, що держали землю люди, кожен мав за землю податок і всьо і більше тебе ніхто не трогав.
Інтерв’юер: А от чи була така організація "Просвіта", читальня може була?
Були, читальня були, аякже були.
Інтерв’юер: А де вона знаходилась, читальня?
Читальні ся находили де була школа на серидині, тай тамкай була комнота читальні находилися. Ну, а потом, за німців, пам’ятаю, хлопці організували УПА, "Січ" і ми ходили дивитися як вони праворуч, ліворуч, обернись. Хлопці, струнко!
Інтерв’юер: Так це Січ була чи Пласт?
Січ була, бо ходили на марш.
Інтерв’юер: А хто керував Січчю, хто?
Я не пам’ятаю, хто керував… Його тут нема. Яблінський Іван, але його тут нема, він пішов.
