Мирослав Симчич

Народився 5 січня 1923 р. в с. Нижній Березів Коломийського повіту Станіславівського воєводства. Закінчив 7 класів "Рідної школи" у рідному селі.

У 17-річному віці він вступив до Юнацтва ОУН. В 1943 р. за наказом районного провідника теренової сітки ОУН "Орла", Мирослав прибув у І-й курінь Української народної самооборони (УНС). Під час вишколу навчався топографії, несенню польової служби, сторожової служби, основам артилерії, кавалерії. Побут в юнаків був невибагливим, жили всі практично під відкритим небом.

20 серпня 1944 р. він закінчив вишкіл у старшинській школі "Ґреґіт" і отримав звання чотового. Восени 1944 р. відправлений на Буковину у сотню "Криги" вишколювати новобранців. Пізніше переведений у Яблунівський (тепер Косівський) район у сотню “Мороза”.

На початку 1945 р. на чолі сотні УПА Мирослав Симчич брав участь у бою біля с. Космач, де упівці розгромили батальйон радянських військ генерал-майора Миколи Дергачова. Радянських військ налічувалося близько 400 чоловік і бій цей був дуже складним. Мирослав обійняв керівництво чотою, через те що “Мороз” був важко поранений.

Після бою виявилося що Мирослава Симчича поранили. Поранення було в руку, він втратив багато крові, але з допомогою товаришів, та завдяки міцності духу йому вдалося вижити.

Пізніше у грудні 1948 р. під час виконання службового завдання (перевірки зимових криївок) разом з побратимом Петром Томичем ("Ченцем") “Кривоніс” потрапив у засідку і після 9-годинного бою був заарештований більшовиками. Перебував у тюрмі м. Івано-Франківськ. 

В березні 1949 р. він засуджений Івано-Франківським Військовим трибуналом до 25 років таборів. Ув’язнення відбував на Колимі. У грудні 1953 р. засуджений за ст. 59-3-16 ("лагерний бандитизм") до 25 років таборів без врахування попередніх 5 років ув’язнення. 1955 р. за побиття бригадира покараний ще на 5 років тюрми закритого типу. У 1956 р. спеціальна комісія переглянула 17 справ політв’язнів, серед яких і справу Мирослава Симчича. П’ятнадцятеро в’язнів звільнили, а Мирослав відбував покарання ще 7 років у м. Тайшет. Після трьох років ув’язнення у Тайшеті він був вивезений до Мордовії. 1963 р. він був звільнений. 30 січня 1968 р. знову заарештований за так званими "нововиявленими обставинами". У грудні 1969 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала постанову від 1956 р. За рішенням Верховного суду СРСР від 20 січня 1970 р. Мирослав Симчич скерований відбувати покарання за вироком 1949 р. У 1982 р., не виходячи на волю, визнаний судом особливо небезпечним рецидивістом і засуджений за ст. 187-І КК УРСР до 2,5 років таборів “за наклепи на радянський державний і суспільний лад”. Звільнений Мирослав Симчич у 1985 р.

В Незалежній Україні замешкав в місті Коломия Івано-Франківської області. Указом Президента України від 26 листопада 2005 р. нагороджений орденом "За заслуги" III ступеня. 14 жовтня 2022 р. Мирославу Симчичу надали звання "Героя України". Помер 18 січня 2023 року. Похований в Коломиї.