Євдокія Лазарук

Я називаюся Євдокія Лазарук.

Інт.: З якого року ви?

З 25-го.

Інт.: А ви до школи за Польщі ходили?

Так, так.

Інт.: А вчитись тут ходили, в Молодятині так?

В Молодятині.

Інт.: А вчилися з вами поляки, євреї?

Ходили, ходили. То так як прийшов священник на релігію, то жиди виходили гет, не слухали.

Інт.: А поляки були?

Були, але польські хлопці не не любили дуже наших хлопців, так вічно всі драпали.

Інт.: А була хата читальня "Просвіта"?

Була тут коло церкви, ці хати то там була, велика читальня, така величезна. То вже збудували після панщини як вже тут церква була. Церковця, а треба було священника, треба було проботства. Ну а вже потім... То на панщині дуже була біда дитинко, так що глину місили ногами, цю що клали цю хатинку. І руками, дощочками плескали ту цеглу і так зложили проборство це. Як вони бідні набідилися, бо то це що за Австрії, ще панувала панщина. І всі люди робили цілий тиждень там на панщині, а вже неділю чи суботу давали аби дома щось зробили. І дуже було погано.

А там якась була добра женщина президентом і так старалася щоби все скасувати. І так постаралась, що її послухали і панщину скасували. Так що вже панщини не було. А люди так вже втішилися, бо собі вже мав кусок поля, то щось собі зробив вже. На панщині він не робив, але вже собі цілий тиждень дома робив. І так захотіли собі "Просвіту". Так що всі збудували собі цю резиденцію і додидали священника, ту церкву, така маленька була і вже добре було.

Тут у нас ще була церковці там на полі, то там Іванівка називалася церква. Але татари урвалися зі Саджавки, там є Прут, вода і вони перебрели кіньми, узріли (побачили), що там димок і перебрели. І так, старих потопили і маленьких дітей, а такі мужчини в середньому віці забрали в полон. Тай так, що вже сі знищило, бо старих потопили... А двоє дітей втекло сюда, на нашу територію. Хлопчик та й дівчинка, то тому й Молодятин, бо ці двоє дітей вже були продовжили Молодятин, вже вони там мали діточки, вже було пару номерів...

Ну але так само тут татари нападали. Ну то тут добре, бо там є на горі, є така гора, то там люди брали бочечку таку і дерли смоли з ялиці, смереки. Так повну бочечку, якщо чули вже товпіт татарів, так вони тоді то палили. Це вже горить, а люди знали що це вже татари йдуть і тікали в ліса. То ці люди сі витримали. Тут якось було плохо получено, що татари не мали що забирати. Та й так. Але кілька раз нападали.

Інт.: А пам'ятаєте ще може колись фільварок тут був? Пан, ви кажете панщина...

Може хтось якийсь пан тут був, фільварок. Ну та то були, але тут в горах то цього такого не було. На Поділлю, то там були, були такі пани. То потому знов перемінили.

Вже на за Польщі такі вже пани були великі, ці мали багато видко грошей і чи так вони собі поділили за Польщі... То там на поле мали багато і від наших цих гір брали людей збирати збіжжя, бо то колись серпами жали, вони тепер машинами, комбайнами, а це багато легше. А це вони приїдуть на конях, там той їх слуга просить аби хто хоче йшов на три місяці на збору хліба. І люди йшли, багато заробляли пшениці, жита всього. Бо тут в горах не було цього. Та й так, що вже всі жили. Приїздять, забирають людей, там вже люди собі роблять, він їм вплачував уже потому пшеницю, так жили. 12 снібків, ну най буде 11, а 12 чоловік зажав. То він багато годин був, зажати серпочком трудно було, 12 йому вжати, а подібне було на панщині, але вже нібито платили. І так що люди там йшли щороку на ті жнива і там собі заробляли того хліба. І так відтика привозив людям сюда, і так крутили.

Інт.: А в тій "Просвіті" пам'ятаєте хто керував?

А то переважно приїздили, приїздила Ольга Кобилянська, Леся Українка, Іван Франко сюда в Молодятин. Ну так тепер вони приїздили сюди до священника, то був якраз в нас тоди священник Балицький, то він тим... Так Службу Божу правив, а потім вже каже: "Так ми вже помолилися, тепер молоді хочуть там до читальні, котрий хоче туда собі". А він все переважно вистави робив, і такі наші, і такі побожні, багато вчили. Але я ще не дуже так голова моє десь щось таке...

Інт.: Ви пам'ятаєте Ольгу Кобилянську, як вона приїжджала"

На бричці, так на бричці, така файна як лялька волоссячко кучеряве. Та де, та вони сюди приїжджали і цих наших хлопців і дівчат привчили геть всьо, так щоб вони знали, хто вони і що вони, що вони є правдиві українці. Бо то було багато приєжних таких, але все вже вони знали. І цей священник дуже він то пильнував, вистави всілякі робили.

Інт.: А як він називався, ім'я яке було?

Константин.

Інт.: І він тут так і правив чи потім може його десь виселяли кудись? Може казали переписатися?

Ні, то так було, Шухевич був і він мав три доньки, то одна була віддана, я не знаю куда віддалася. А ця віддалася за цього священника, якраз його висвітили і вона пішла заміж до нього. А той Шухевич помер, а він став тут на його місце, так як зять Шухевича.

Інт.: А ви ще розкажіть, що Шухевича дочка намалювала образи.

А тепер друга сестра намалювала в церкві два образи - "Пресвятої родини" один, а другий "Матінки Божої".