Павліна Дейнега

Інт.: Розкажіть, будь ласка, які були відносини між українцями і поляками, і які вони робили перешкоди?

Ну як вам сказати, вони певно доносили щондармам (жандармам), а шандарми нас прижимали тільки, більше ніхто. Бо вони мали свій костел. Вони ходили до костела, а ми ходили до церкви. Ми мали церкву, вони костел мали.

Інт.: А церква греко-католицька була?

Так.

Інт.: А священник яку роль відігравав?

Священник був дуже у нас файний, його арештували москалі, як перейшли зразу його арештували і він відсидів у Сибіру 12 років. Але як його арештували то їмость зразу отравилася і сі лишила господарка без нікого. А вони мали два сини...

Інт.: А як священника звали?

Мащак Іван, він на Личакові в нас похоронений. Я ще як годна була, то ходила чистити могилу. А він мав два сини, один Стефко, один Зеник. Ті сини вчилися за границею, але приїжджали дуже часто. Один син Стефко, старший, був з Біласом і з Данилишиним тоді як во Львові пошту обграбували. Вони туди втікали, на ту сторону як Карпати, туди на Турку. А Стефко втік туди на Глібовичі, в наші райони, він знав райони, то він сі лишив живий. А Біласа й Данилишина повісили коло оперного театру, коли Заньковецького. То все що я пам'ятаю, бо сестра моя ходила з хоругвами туди до Львова, як вони висіли. Три дні, троє суток вони висіли, Білас і Данилишин ту у Львові. То зі всіх селищ дозволили поляки, щоб всі їхали. То йшли пішки, в нас 52 кілометри моє село від Львова. Бо моє село приналежало до Львова, в мене було повєт Бубирка воєводство Львовське, так сі називало. То сестра пішки йшла і їй п'яти аж потріскали, бо то босяком йшли, несли хоругви. Тут відправляли, кожне село приходило. Сюда три дні вони дозволили щоби, всі щоб всі сі покаяли, щоб того більше не робив ніхто, розумієте. Вони Біласа і Данилишина повісили. То я дуже добре пам'ятаю.

Інт.: А як люди ставилися до цих акцій ОУН? До пограбувань, до вбивств які робили ОУН, до акцію протесту ОУН, як українці, селяни ставилися?

А до ОУН... В нас село, в нас найбільше хлопці сі виховували, у нас найбільші хлопці сі ховало. В нас в селі за один раз забили 8 чоловік, 5 хат спалили.

Інт.: Це хто забив?

Москалі як облава йшла.

Інт.: Це вже пізніше?

Так, пізніше. А ви питаєтесь за ОУН, то я розказую. А за поляків, то я вам кажу. Потом вже в 37-му році вони, чи вони щось відчували, що я не знаю, но вони приїхали... Бо в нас там ще такий був сусід так, татів колєга, він приїхав Америки і привіз був дуже багато книжок. І привіз був Михайльду (книгу "Пророцтво Михальди"), я читала її. Мені було 11 років, але я її читала для них. Вони мені платили по 10 грошів і я їм читала. Вони то розбирали все, там все що писали. Ще так пам'ятаю приблизно, то ще потім сі сповняло - що будуть залізні птахи літати, що де людина людину через мікроскоп бачите, за океаном, то все не вірили. Але я читала, а вони то розбирали, то ти мужики що приходили до мого тата. Але ще все разом збирались, знаєте і потом як приїхали 14-й полк, то є карний полк, так як в нас зараз поліція і "беркут", а то була поліція і там був 14-й карний полк, такий з орлами, дуже такі високі шапки мали, на конях приїхали. І кого поймали на селі, якого мужика... 6 мужиків вони шукали. Ну мій тато сховався там стодолі де була пшениці, то його не знайшли, а сусід сховався там де овес, а вони овес брали коням і сусіда найшли. І брали всіх і шість чоловік до читальні. В читальні ж були колись не були крісла, вистави були, люди йшли. Але були лавки такі довгі і вони сували ті лавки, ложили їх на живіт і били 25 буків, кому 50, хто скільки витримав. То вони так були позбивали сильно тих мужиків, що ти мужики напів уже мертві були. То жінки потім на веретах таких лляних, тих мужиків на живіт брали на верету і так несли через цілу дорогу, через ціле село. Кров текла, ті висіли стрибухи з шкіри, так як сильно були побили, то я то дуже добре запам'ятала. Вони (поляки) як в'їхали в село, вони зразу, які гуси качки там на вулиці... Бо там потік був такий. То вони все побили, нищили.

Інт.: А вони якусь шкоду (робили), там в "Просвіті" чи бібліотеки побили?

У нас був такий голова "Просвіти" Михайло Чмир, то він такий важні книжки з бібліотеки І ті підручники, що вистави вчив, то він забирав додому. Вони там не найшли нічого такого, з таких книжок. Вони перерилися і все подивилися, навіть продавця в магазин, бо там був так - читальня з тої сторони, а з тої сторони був склеп, як в селі. І бібліотека була так посередині. То навіть того продавця зі склепу вдарили. Так що вони не любили українців страшно.

Інт.: А по людям ніякої шкоди не робили, крім того, що побили?

Ні, ну вони ловили мужиків, їм було головне мужиків зловити. А так вони не могли нічого більше зробити і потом виїхали з села.