Мирон Амброзевич
30 серпня 1930 р. с. Подусільна Перемишлянського повіту Тернопільського воєводства
грудень 2019 р. р. с. Подусільна Перемишлянського району Львівської області
Член ОУН, псевдо "Чуб", політв'язень
Біограма
Народився 30 серпня 1930 року в селі Подусільна Перемишлянського повіту Тернопільського воєводства (нині Львівського району Львівської області). Навчався в Подусільній, Бережанах та Козовій на Тернопільщині. Під час навчання в школі приєднався до Юнацтва ОУН. З 1948 року став членом ОУН. Вивчав правила конспірації, навчався відтворювати звуки птахів, спочатку переносив таємні пакунки в сусідні села. У 18 років склав присягу націоналіста і виконував обов’язки зв’язкового. Пройшов збройний та ідеологічний вишкіл в Карпатах.
Через декілька місяців того ж 1948 року Мирона Амброзевича заарештували органи МДБ. В нього знайшли листівки з закликами проти радянської влади та колгоспів. Утримували в сільській раді. Здійснив втечу з-під варти, переховувався.
У вересні 1949 року підпільник таємно прийшов до рідного села. Під час цього візиту відбулася спроба арешту, отримав поранення в руку, але арешту уникнув. З важким пораненням звернувся до місцевої лікарні. Через повідомлення когось з медичного персоналу, Мирона Амброзевича арештували.
Спочатку протягом трьох днів утримували в Перемишлянах, а потім відправили до слідчого ізолятора (“Тюрма на Лонцького”) у Львові. 7 грудня 1949 року Військовий Трибунал військ МВС засудив Мирона Амброзевича на 25 років виправних таборів з обмеженням у правах на 5 років за статтею 54-1а КК УРСР.
Через два тижні етапований в місто Караганду, Казахської РСР. Через поранення був залишений на легших роботах у табірному відділені в Караганді, замість табірного відділення у Джезказгані. Тут він працював на заводі, де виготовлялося устаткування для шахт. Після смерті Сталіна 1953 року Мирона Амброзевича етапували у Воркутинський табір, Комі АРСР.
Вийшов на волю 14 липня 1956 року. Повернувся в рідне село.
Спогади
| Оповідач: | Мирон Амброзевич |
| Місце запису: | с. Подусільна Львівського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 8 квітня 2014 р. |
| Інтерв'юер: | Антон Петрівський |
| Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Інтерв'юер: Яке було відношення польської влади до українців?
Вороже.
Інтерв'юер: А як, в чому то виражалася?
Взагалі можна сказати, що у всьому, забороняли, навіть і в вишитій сорочці забороняли ходити. Ти собі ходи дома, але до читальні чи межи люди ти не маєш права йти. Хоча нам Івахів все казав: "Ви ходіть". Не раз і від польських тих шандарів... Хоч в нас в селі не було, але в гміні, во в Іванівці там вже було, був шандар, жандарм, а вони казали шандар тогди. О то він вже, його палиці прийшлось не раз покушіти (спробувати, - Ред.), він палицею товк і розганяв дітей. Тут посходились діти, ну таких вже старших то не чіпав, а штрафував батьків за то. І на злотий і на два золотих. Не було воно таке щоб...
Вороже було. От ти до нього говориш по-українськи, каже: "Я сі не розумом, мош по польському!", хоч розуміє прекрасно. Він всьо розумів, бо сам був українець колись. То мова за того жандарма, що був в Іванівці, тоді називався Янчин він, в гміні. Він сам українець колишній, а перейшов на польське.
