
Лідія-Олександра Тиховліз
15 грудня 1928 р. м. Старий Самбір Львівського воєводства
Членкиня ОУН, політув'язнена
Біограма
Народилася 15 грудня 1928 року в сім’ї Миколи та Марії Джулинських. Починаючи з 1939 року сім’я мешкала у Львові біля Високого Замку, по сусідству з Іриною Вільде. Батько Лідії був інженером і працював в "Дирекції колійовій" на території Польщі, а згодом став начальником станції у Львові. Мама працювала в поштовому відділенні в Любліні.
Початкову освіту Лідія Джулинська здобула у місті Старий Самбір, згодом закінчила 6 класів Другої гімназії у Львові. Після цього вступила до львівської консерваторії. Проте провчитися вдалося тільки пів року, адже дівчина приєдналася до молодіжної сітки ОУН та передавала необхідну інформацію зі Львова на Стрийщину. Перебуваючи в русі Опору Лідія познайомилася з Ярославом Хомишиним на псевдо "Крук", племінником єпископа УГКЦ Григорія Хомишина.
26 лютого 1946 року Лідію Джулинську заарештували органи НКВС. Спочатку привезли в управління НКВС на вулицю Дзержинського і цілу ніч допитували. Вранці привезли в тюрму "на Лонцького", де вона утримувалася протягом 6 місяців. Після цього Лідію засудили на 10 років ув'язнення і 5 позбавлення прав.
На етап відправили не одразу, а спершу залишили у Львові доглядати дітей народжених в тюрмі. На цій роботі вона з іншими жінками організовували вистави для дітей. Такі дійства могли спостерігати з вулиці перехожі. Одного разу таку виставу побачив і майбутній чоловік Лідії Джулинської - Степан Тиховліз, тоді студент медичного університету. Він належав до СБ ОУН. Згодом його теж заарештували й засудили на 25 років.
Зі Львова Лідію Джулинську етапували в Мордовську РСР на станцію Потьма. Виселили й маму Лідії за приналежність дочки до українського підпілля. На засланні у Лідії та Степана Тиховлізів народилася двійня. Звільнили Лідію Тиховліз 24 серпня 1954 року, чоловік Степан повернувся згодом. Після звільнення сім'я переїхали до міста Старий Самбір.
Спогади
Оповідач: | Лідія-Олександра Тиховліз |
Місце запису: | м. Старий Самбір |
Дата інтерв'ю: | 19 серпня 2014 р. |
Інтерв'юер: | Роксолана Попелюк |
Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Інтерв'юер: А ще як маленькі були, той період пам'ятаєте? Може тут "Просвіта" була?
Була, була "Просвіта". В нас була, я пам’ятаю, бо моя мама до "Просвіти" належали. Пам’ятаю як робили всякі вечори. А такий мені також запам’ятався, то був просто в неділю чайний вечір зробили. Але я навіть ту як приїхала, я шукала де то то було, а то була "кацапстка", так називали "кацапська Просвіта". Бо наша була там як іти до церкви, "Мала Просвіта", а то було перед тим. Я знаю що там був такий коридор і так направо заходилося і тоді в тій "кацапській Просвіті" був чайний вечір.
Мама мала обов’язок напекти пампухів, то я як сьогодні пам’ятаю. А в нас тут було пару таких вдів, бо мама була вдова, тато скоро помер і ще тут така сусідка була одна, і там ще друга, і там дальше. І вони всі збиралися і йшли, а нас дітей також десь гуртували, з кимось одним в одній хаті, пізніше так ми у кожній хаті де була вдова, то так лишалися з кимось і бавилися. Ну а ми тоді дуже хотіли піти подивитися, як то виглядає, такі підлітки, та де підлітки, ну такі шмаркачі, але хотіли піти. Ну й ми пішли, я пам’ятаю тоді щось мала віднести, я навіть віднесла, дивлюся там так гарно бавляться, танцюють, так то приємно, жартують.
А такий сусід тут був у мене, художник він був, його називали артисто – маляр, такий Влодзьо. "О Ліда, а що ти тут робиш?", а я кажу: "Я до мами прийшла", а мама – "Йди додому, йди додому, нема для тебе тут ще місця. Вийдіть і всіх забирай". А він каже: "Чекай Ліда, ми зараз будем з тобою танцювати", а я кажу: "Мамо, та чекайте я ще хочу з Влодзьом потанцювати". Такі знаєте бувають такі всякі дні. Так життя скоро пройшло.