Ганна Бойко
19 вересня 1935 р. с. Яглуш Рогатинського повіту Станіславівського воєводства
24 березня 2021 р. с. Яглуш Івано-Франківського району Івано-Франківської області
Очевидець
Біограма
Народилася 1935 року в селі Яглуш Рогатинського повіту Станіславського воєводства (нині Івано-Франківського району Івано-Франківської області). Батько дівчини походив з містечка Нові Стрілища Жидачівського повіту, але вони з дружиною розійшлися ще до народження доньки. Мама Анни - Пелагія Хандога (у дівоцтві Задерецька) змушена була повернутися до батьківського дому.
Пані Анна добре запам’ятала реалії галицького села: прихід "перших совітів", нацистську окупацію, радянізацію, облави, переховування українських повстанців, арешти та вбивства. Щоб зберегти свої спогади жінка записала в зошит всі події, які запам’ятала від 1939 р. З дитинства Анна любила слухала розповіді старших. До батьківського дому часто приходили переночувати та поїсти повстанці, але й "навідувалися" переодягнені в форму стрільців УПА бійці спецгруп НКВС. Сім’я Анни жила в постійній небезпеці.
У 2009 році Анна Бойко написала перший рукопис зі спогадами. На їх основі її внучка Оля Супрун створила блог ABoykoHistory.com.ua — "Історія життя Анни Бойко. Буття українського села в одній історії життя", присвячений життю та творчості своєї бабусі. У листопаді 2011 року сайт отримав нагороду Best Ukrainian Blog Awards (BUBA) — як "Найкращий особистий блог". У 2016 році Анна Бойко дописала свої дитячі спогади. А у 2018 році Оля Супрун, яка зібрала всі рукописи бабусі, видала повноцінну книгу "Історія життя Анни Бойко".
Спогади
| Оповідач: | Ганна Бойко |
| Місце запису: | с. Яглуш Івано-Франківського району Івано-Франківської області |
| Дата інтерв'ю: | 12 вересня 2017 р. |
| Інтерв'юер: | Юлія Шелеп |
| Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Прийдуть більшовики. На селі, коло школи, була вже школа на центрі і поставили таку браму, обвинули сосною, там плакати написані. Що там було, то я ще не усвідомлєла, що там було написано. Ну знаю прапори були паперові і напис. А сюда до дороги, з школи сюда до дороги заходилосі, були сходи такі широкі і там фіров приїхали пару тих москалів і виступали. А мій вуйко, мамин рідний брат, він був жонатий вже. Але гніздо знайшов в лісі і приручив собі крука. І той крук йому все сідав тут на то (на плечі. - Ред.). І він відтам, де він женивсі, не раз приходив до нас і той крук в него на плечах. А ми так діти, бо ще була мамина сестра віддана, мала дві дівчини та й я. Та й ми все: "Вуйку, можна погладити?". Та й ми так його гладили, тішилисі.
А баба, ще мама жила, як прийде син додому, та що ми їмо, то вже його гостит. -"Я маю кашу, будеш їсти?". — "А горєча?". — "Чекай я тобі наллєю най пос…". Поставила на вікно і миску з кашев, і відразу там ложку. А крук раз — ложку вхопив і втік. І на стрісі там уже пішов, всьо пропало. Але ми сі сміяли, тішилисі.
І вуйко прийшов на той во — як стрічати, стрічати визволителів. І той крук, але крукові щось сі не дуже сподобало. Бо може то задовго була та церемонія і він злетів на ту браму, і зачев папер той дзьобом драти. Москаль не довго думав, вийняв пістоль і вистрілив, забив крука, крук упав, тріпавсі. Я як зобачила, мені було дуже шкода і в крик, а мама то... А мені було так шкода сильно, що я не могла виразити. Я сильно плакала. То вже люди не то, що то ніби не треба було. Що він там таке зробив той крук? Дер папер, то дер. Ну а москалям, то не було добре. І так я вже казала, бо так я і написала — "Пролиласі перша кров в селі".
