Ганна Попович

Народилася 29 травня 1925 року в селі Зелена Надвірнянського повіту Станіславівського воєводства (нині Надвірнянського району Івано-Франківської області). У сім'ї Поповичів було п'ятеро дітей: троє хлопців і двоє дівчат.

Наприкінці 1930-х років Ганна Попович проходила підпільний вишкіл, який проводила для дівчат Ганна Цапей (сестра районного провідника ОУН Івана Цапея "Мороза").

Влітку 1941 року Ганна стала очевидицею перепоховання замордованих органами НКВС українців в урочищі "Буковинка", на околиці міста Надвірна. У 1943 році дівчина приєдналася до українського визвольного руху.

Влітку 1944-го Ганна разом з іншими дівчатами заготовляла продукти для повстанців, за що її заарештували радянські каральні органи. Спочатку утримували в селі, пізніше пішки повели у Надвірну, де два тижні допитували та били. Місцеві повстанці намагалися звільнити арештанток, проте потрапили в засідку НКВС. Зі спогадів Ганни Попович, тоді загинуло 15 юнаків, які належали до УПА.

Під час допитів Ганна називала себе іншим іменем. Через деякий час бранок відпустили на волю. На думку Ганни, це зробили для того, аби вийти на слід повстанців. Після повернення залишатися вдома стало небезпечно, за дівчиною слідкували. Ганна приєдналася до куреня Луки Гринішака-"Довбуша", та перейшла на нелегальне становище - почала переховуватися в лісі.

В УПА воювали Ганнині рідні брати – Михайло і Василь (Василь Попович-"Вовк" був у курені "Довбуша", пізніше в СБ ОУН, загинув восени 1948 року в селі Маркова Богородчанського району. Михайло Попович-"Залізняк" загинув 3 січня 1946 року у бункері в урочищі "Кедринець" разом із шістьома повстанцями).

Ще один брат Ганни - Микола був інформатором в ОУН, переховував членів підпілля. У 1953-му його засудили до 25 років каторги й п'яти років позбавлення прав. Загинув в радянській тюрмі в 1957 році.

У 1947-му році радянські облавники після жорстоких катувань вбили Ганнину маму.

До 1948-го Ганна Попович була зв’язковою у курені "Довбуша". У 1948 році провід ОУН, з огляду на великі втрати, прийняв рішення про перехід на форму боротьби з окупантами малими групами з 8-10 повстанців. Ганна потрапила у боївку надрайонного провідника СБ "Довбуша", де виконувала обов'язки секретаря-друкарки та господині бункера. Зиму 1949—1950 року перезимувала з десятьма людьми в бункері біля гори Синячка — з командиром 4-го ВО "Говерля", крайовим провідником СБ Карпатського краю Миколою Твердохлібом ("Громом").

У квітні 1950-го разом з "Громом" і "Довбушем" Ганна Попович залишила бункер. Підпільники попрямували в село Луг Яремчанського району, перейшли на полонину Мерешора неподалік села Пасічної у напрямку гори Підсмерічок, де зробили колибу і перебували там два тижні.

У червні 1950 р. бункер, де переховувалися повстанці оточили більшовики. Ганна прикрила собою командира, фактично врятувавши йому життя. Але розривна куля понівечила їй м'язи та кістки лівої руки. Ганна намагалась застрелитися, але через затинку пістолет не вистрелив. Після цього пробувала підірвати себе гранатою. Прийшла до тями в ямі, ноги були посічені осколками. При спробі втечі дівчину схопили. Ганну доставили в Надвірну, де в лікарні їй ампутували ліву руку. 10 липня Ганну з боєм відбили повстанці, знищили двох солдатів і забрали їхні автомати.

Ганну забрав "Грім" і відійшов на свій командний пункт біля Осмолоди.

Влітку 1953 року Микола Твердохліб перейшов із Рожнятівського району в Надвірнянський. На схилі гори Березовачка збудували бункер, де зимувало шестеро осіб на чолі з "Громом", пізніше до них приєдналися "Довбуш" з Ганною.

Зранку 17 травня бункер блокували чекісти. Ганна Попович, яка не спала, почула, що хтось ходить по ньому. Відкривши дучку, побачила солдатів. Заступник начальника Станіславського управління МДБ підполковник Костенко так і не зміг переконати "Грома" здатися. Костенко наказав штурмувати бункер. Щоб не здатися "Грім" застрелив себе, Ганна знепритомніла.

Два роки Ганна провела у слідчому ізоляторі, де її постійно допитували. У лютому 1956-го військовий трибунал Прикарпатського військового округу в Станіславі оголосив вирок Ганні Попович – 10 років таборів із конфіскацією майна.

Покарання відбувала в таборах Кемеровської й Іркутської областей, Мордовії. На волю вийшла в травні 1964 року.

Померла у селі Залісся Золочівського району Львівської області 12 березня 2015 року.