Ольга Гладун

А я вже народилася у Львові.

Інт.: А ким працювали батьки?

Батько мав свою майстерню, колодій (стельмах) по спеціальності, мав робітників, мав право вишколювати. Проходили перевірку і потім вони діставали звання майстрів.

Інт.: А мама?

Мама була домашня господиня, правда під час війни навчилася панчохи робити, бо треба було. Під час Першої Світової війни.

Інт.: А як як проходило ваше дитинство? Можливо ви в садочок ходили?

Ходила в захоронку, то називалося, від "Рідної школи".

Інт.: А де ходили?

У Львові на Городоцькій вулиці, близько теперішньої фабрики яка торбинки робить, як називається, галантерейна фабрика. Але то будинок не той був, такий по сусідству на Городоцькій. Там була школа Грінченка, приватна "Рідна школа".

Інт.: Ви ходили в школу?

Але я ходила там тільки один рік, ходила в другий клас. Бо там була хлоп'яча, то одного року позвали щоб дівчата ходили з хлопцями. А в третій дальше вже до дівочої школи імені Гринченка на площі Святого Юра. В приміщенню яке належало до митрополичої канцелярії.

Інт.: Розкажіть будь ласка, які у вас відносини були в класі?

Наприклад ми всі були дуже згідні, вчительок мали дуже добрих. Вчительки "Рідної школи", то були всі патріотки. Вони нас вчили гарних пісень, такі патріотичні пісні і вправи до того робили - "Гей же до бою, браття за волю. З ворогом лютим час зробити лад", о такі штуки робили.

Інт.: А вас в класі були тільки українці, чи можливо були поляки?

Ні, "Рідна школа" не принімала. На то були державні школи. Польські школи були, їх було більше, вони були безплатні, а українська приватна була оплачувана.

Інт.: То ви народилися у Львові, так?

Я народилася у Львові, ходила в "Рідну школу", бо мене батьки не хотіли посилати в державну школу безплатну. Були польські, жидівські...

Інт.: А предмети які викладалися в школі?

Всі як в середній школі, від початкового класу.

Інт.: А можливо ви приймали участь в якихось святах національних, що святкувалися?

Наша "Рідна школа" була дуже бідна. Ми не мали ніякого спортивного святкування, нічого. Але 1 листопада все відзначали, то було таке свято, то вже в нас в крові було. Пам'ятаю ще 23 грудня стратили у Львові двох революціонерів Біласа і Данилишина, поляки повісили. Ми вже не вчилися так нормально, як має бути шкільні заняття. То були канікули так звані, то ми були на вакації. Але директорка розпорядилася щоби дівчата приходили до школи, тому щоби не дармувати в хаті. То ми ще так робили, ті старші дівчата... Я читала, зробила собі реферат на тему географії, хтось там на тему історії, хтось на літературу, ну кожного дня хтось інший. І крім того в нас вчили пекти маківник, медівник і так дальше. Бо то грудень місяць близько свят. Але 23 грудня ми прийшли і поділилися, то пам'ятаю то був 32-й рік, я вже була в сьомому класі. Прийшла директорка і сказала, то вчителька... На обов'язкове заняття прийшла директор пані Софія Федарчак, вона ще в Першій світовій війні була активісткою, щось там жінки робили таке, довідувалися де наші люди є. Інтерновані чи в тюрмі, передавали передачі, щось знаю що директорка тим займалася, то моя мама ще пам'ятала. Тому що мій дідусь був інтернований у 18-му році. У 1918 як була українсько-польська війна, мого дідуся який вже мав 65-й рік інтернували і писали в до Польщі, в табір концентраційний в Вадовиці називався. І там пробув дев'ять місяців. А потім вже його випустили.

Інт.: А по якій статті...

Йому інкримінували що він переносив відомості. Йому вже було 70, не 70, а 65. Що вже там багато міг зробити. Тоді люди скоріше старілися, тепер якось так не старіють. Але інкримінували, що він переносив відомості українським січовим стрільцям про положення в місті. Того не було доказано, але підпав під ту статтю. Не суджений був, нічого.

Інт.: А можливо святкували свято "Сокола-Батька" в школі?

Ні, не святкували. До "Сокола-Батька" я належала, я ходила деякий час до "Сокола-Батька", третій був, "Сокіл-Батько" 3... "Сокіл-Батько", то був на Руській вулиці 18, а то був "Сокіл" 3, то було в приміщенню тих будинків святоюрських. Між іншим мені Сокіл дуже подобався, там ми збиралися тільки в неділю, робили вправи вільноруч. А в тижні приходили, то були якісь гутарки (розмови) і грали в настільний теніс. Його тоді назвали пінг-понг, то було для приємності. Крім того ми готовили вправи і пізніше був виступ на сцені. Вправи вільноруч при супроводі таких гарних українських пісень. Так як робила то "Рідна школа". То кожного року в місяці червні всі школи львівські, ці неповно-середні, торговельна. Йшли на площу "Сокола-Батька" по вулиці Стрийській. Там зачинали з гімну, робили вправи... Тоді був гімн "Боже великий єдиний", то ми до того вправи мали спеціальні. "Боже великий", то так руки догори, а потім вже якось інакше.

Інт.: А в якому році ви закінчили школу Грінченка?

В 32-му здається чи в 33-му, я не пам'ятаю.

Інт.: Якраз тоді в 30-х роках була пацифікація, ви пам'ятаєте?

Пацифікацію пам'ятаю. Ну нам вона нічого не зробила, не шкодила. Але брат попав в тюрму, брат сидів.

Інт.: А як звали брата?

Володимир, він закінчив гімназію і вчився в Політехнічному інституті. Познайомився з товаришами які вже були в ОУН і йому запропонували щоби переховував в себе Юрія Дацишина, який був членом ОУН і зробив замах на почтовий амбулянс під Бібркою. Тоді поляки везли ті поштові гроші, але неудача була, їх там когось застрілили. Я вже не не можу сказати, забула кого.

Інт.: А його вивезли?

Ні, Дацишин втік і в нас переховувався. А мій тато був працьовитий і дуже ощадний, збирав гроші, будував... Жив в одній хаті на Городоцькій, а будував на вулиці Ванди хату. І там ми ще не перейшли всі жити, але вже комірники в нас були. І була така одна кімната де був брат і він там деякий час був. Але кажуть, що то служниця його батьків щось навела таке підозріле. А навпроти нас через дорогу, жінка яка працювала данцеркою (танцівницею) в якомусь ресторані. Значить вона обслуговувала тих гостей які приходили, танцювали з ними. Вона побачила що в вікні є мужчина незнайомий, а його шукали, того Дацишина. І через цих двох, через служницю і через сусідку навпроти посадили. Зловили того Дацишина і при тій нагоді мого брата. Запитали чому він там жив в нас, сказав що він вчив його краще математики. А мій брат якраз любив математику, фізику, хімію. Сказав що під приводом взяв собі його на деякий час до хати, на канікули щоб його підівчити, краще з математики підготовити. Мене викликали, я не знаю чи я тоді мала 10 чи 12 літ, не пам'ятаю коли то було і в якому році точно. Але за мною прийшли з поліції до хати і викликали мене до судді, до слідчого і питався про що вони говорили. Та я кажу: "Все якийсь цифри з математики, - кажу,- я того не розумію, то вища математика".

Інт.: А можливо ви ще мали... Ви мали одного брата?

Одного брата, так. Я ще сестру мала. Ну сестра тільки то робила добре, що мала деякий час в себе машинку друкарську і друкувала матеріали на циклюстилю (машинка трафаретного друку), тепер то не в моді, тепер є інші способи друкування. То був папір покритий воском і без стрічки друкувалося, на тім вибивало букви, а потім бралося пензель з фарбою, один раз потягнув і вже відбилося. А я часом їй щось помагала, підтерти треба було. Так вона навчилася друкувати.

Інт.: А сестра старша була від вас?

На 10 років.

Інт.: А ви після закінчення школи Грінченка, де ви вчилися?

Пішла до гімназії "Рідної школи". Ну там вже інакше було, там вже та гімназія мала право "прилюдности". Значить що наші свідоцтва були прийняті кураторію шкільною і вони мали право перевіряти нас.

Інт.: А можливо ви можете назвати імена своїх однокласників в школі Грінченка або вже в гімназії, не пам'ятаєте?

Не пам'ятаю. Ну вже там не такі відомі, одна відома Наталія Винників, вона була в "процесі 59-х". А пізніше в Києві німці її знищили, розстріляли. То вона власне в колі "рідної школи".

Інт.: А в котрому році закінчили гімназію?

В 39му 39-му. Ну і прийшли наші "визволителі" мені дальше вчитися не було як. Батько постарівся, ослаб, я мусила йти працювати. Пішла працювати в обласний відділ торгівлі, там де є облвиконком.