Ганна Грабовенська
1922 р. с. Грімне Львівського повіту Львівського воєводства
Очевидиця
Біограма
Народилася у селі Грімне Львівського повіту Львівського воєводства (зараз Львівського району) 1922 року. Навчалася у початковій школі. Пригадує побут села Грімне у міжвоєнний час, діяльність українських організацій "за Польщі", зміни в селі під час радянської та німецької окупації.
Ганна стала очевидицею бою, що трапився біля села Велика Горожана 9 січня 1945 року між стрільцями УПА та підрозділом НКВС. З офіційних джерел відомо, що під час бою силами повстанської армії було розбито підрозділ супротивника і радянські війська зазнали значних втрат, як серед людей, так і техніки. Під час цього бою загинув і рідний брат Ганни, який не належав до руху Опору. Після цієї трагедії члени сім’ї Ганни зазнали знущань та залякувань. Проте коли радянські солдати дізналися, що ще троє братів Ганни Грабовенської були мобілізовані на фронт це припинилося.
Добре пам’ятає пані Ганна і облави в селі, адже в пошуках партизан облавники приходили і до їх домівки. А також жорсткі методи колективізації під час яких майно її сім'ї забрали до новоствореного колгоспу.
Спогади
| Оповідач: | Ганна Грабовенська |
| Місце запису: | с. Грімне Львівського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 14 листопада 2015 р. |
| Інтерв'юер: | Ольга Галабурда |
| Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Навіть до нас приходило, не буду казати що погане, що щось людям робили, абсолютне до людей. Люди собі вийшли з церкви, гарно, вони сі дивили. Навіть знаєш, повірте, в нас був український стрій, декотрі запаски вбирані і горсета такі. Їм сі то сподобало і вони купували і відсилали жінкам своїм. Так то я то пам’ятаю, я була ще дівчиною, не така дівка, але дівчиною. Паслисмо корови так недалеко і як дівчатка співалисмо пісню, такі пісні. Я навіть пам’ятаю, яка пісня...
Інтерв'юер: А можете заспівати?
Ми не мусіли, но їм сі то сподобало, що дівчєта так гарно співали, але не розуміли. А єден польську мову знав, але ми по-українськи. Знаєте, повім яка була пісня...
Інтерв'юер: Заспівайте.
"Дівчино моя, напої ти ня коня, ми на полю, больше бою, бом ще не твоя. Як буду твоя, напою ти два, з ще вирвани криниченьки, з нового відра. А кінь воду п’є, копитами б’є, тікай, тікай моя мила, бо він тя...". Вони не розуміли, но ми так дуже вподобали, що такі дівчєтка так гарно і все "Співайте!". Той що тлумач бив, що знав польську мову – "Співайте ще". Дали нам цукерків, дали нам чекуляди, то так було. Во кусочок звідси, там де був священик, де священик, там була площа, були млини і ми корови пасли. Не буду казати, що було погане то во, то дуже сі гарно відносили, нікому нічого не робили.
Приходили до мої мами, вечором, спочатку хотіли, собі яєчко пити. Хотіли масла, спочатку питали мами, чи мама вине, але мама не розуміла, що вони хочуть. Вони показали на курку, що яйце хочуть і подивились які в нас корови. Подивились, в нас корова не була аж така, але чистенькі корови. Подивились, не хотіли так, а подивились де корови. Ми мали стодолу і во так були прив'єзані. Подивились і "Йо, йо, йо, гуд, гуд, гуд" і мама їм винесла масла. А вони мамі дають гроші, мама каже: "Та я не хочу", - "Нє, ми даром не хочем, ми даром не хочем", мамі заплатили, то било так.