Марія Савка
1927 р. с. Воронів Рогатинського району Івано-Франківської області
Зв'язкова ОУН
Біограма
Народилася у 1927 році у с. Воронів Рогатинського повіту Станіславівського воєводства (нині Івано-Франківського району Івано-Франківської області) у селянській сім’ї. Батько Василь Келестин воював в австрійському війську, потрапив в російський полон, де пробув більше року. Мати – Софія Чубата. Крім Марії в сім’ї зростали ще двоє дітей: Катерина, 1930 р. н., та Василь, 1936 р. н.
Марія закінчила чотирьохкласну школу в селі Липівка сьогодні Івано-Франківського району, Івано-Франківської області.
Під час першої радянської окупації Західної України батьків хотіли вивезти на Сибір за “куркульство”, тож батько, щоб врятувати сім’ю, був змушений записатися до колгоспу.
У роки німецької окупації Марії вдалось уникнути вивезення на примусові роботи до Німеччини, завдяки німцю в господарстві якого вона працювала. Наприкінці німецької окупації долучилась до національно-визвольної боротьби. Виконувала функції зв’язкової, збирала харчі для повстанців, переносила "штафетки" (таємні записки, - Ред.), разом з іншою зв’язковою вночі переводили повстанців, переважно у село Дички на Рогатинщині. Разом із нею функції зв’язкових виконували місцеві дівчата Марія Гучок, Ганна Гучок, Ганна Келестин. За дорученням станичного Василя Вишиваного переносила "штафетки" до села Липівка.
У будинку Марії батько організував криївку, де переховувалося вище керівництво УПА.
Двоюрідні брати Андрій та Іван Келестини з села Кліщівна були в дивізії СС "Галичина". Загинули під час Другої світової війни.
У 1948 р. вийшла заміж. Разом з чоловіком виховали п’ятеро дітей. Рідний брат чоловіка Михайло Савка загинув належав до УПА, загинув у 1946 р.
Спогади
| Оповідач: | Марія Савка |
| Місце запису: | с. Воронів Коломийського району Івано-Франківської області |
| Дата інтерв'ю: | 20 вересня 2017 р. |
| Інтерв'юер: | Марія Гілевич і Роксолана Попелюк |
| Транскрипція: | Марія Гілевич |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Як пішов, то чотири роки воювали вони от туда в Бродах, туда, туда. А туди забрали його в полон. Поляки взєли по Збруч, а москалі забрали туда, то були червоні ше тогда, цар і його там, він був в полоні, незнаю чи рік, чи півтора.
Тогди той господар, до церкви їх не пускали, але вони вдома всьо робили, їх було троє, там дали полонених туда. Ну то казав, що той господар прийшов і сказав, так: "Діти, я вас дуже люблю, жилю, але я вам дам масла, дам вам сала з два кіля, дам хліба такого великого печеного, -там в Києві такі, в Києві був в полоні, - і ви йдіть пішки додому, бо ту вже червоні, вже революція, куркулів вже розкуркулюють, на Сибір, а з вами що буде, незнаю, а так йдіть пішки".
З Києва вони йшли пішки, зайшли до Бережан, а в Бережанах поляки, а був з ним оден поляк і той поляк каже, знаєш, що, мав таку паличку, як будуть по-польськи говорили, то я буду з ними говорив, а якщо по-українськи, то ну а Бережани, знаєте, де Київ, а де Бережани, вони ночами йшли, вдень спали, ну а ночами йшли пішки, щоби їх не заглянули, бо йшло їх чотири. І так вони прийшли аж додому.
А прийшли додому, а мама, тата вже нема, бо він служив лісником в пана, такий був Бесідецький і десь в лісі так перестудився чи не знаю, ну тата вже не було і мама пішла до того Бесідецького пана, він мав багато фільварків... І тогди баба, мама його, пішла до пана і каже знаєш, що так і так мій син сі вернув з полону, він був в полоні, його забрали тай боїться, бо заберуть поляки тай будуть судили, бо бивсі з ними. А тоги, що він робить, каже: "Най йде до роботи до пана". А він мав коні, бо тракторів не було, коні були і в пана робили і тато пішов там.