Євгенія Батюта

Євгенія Батюта

  • 1930 р. м. Комарно Городоцького повіту Львівського воєводства

Членкиня ОУН, псевдо "Катруся", політув'язнена

Біограма

Народилася 1930 року в місті Комарно Городоцького повіту Львівського воєводства (тепер Львівського району Львівської області) у багатодітній родині Михайла та Марії Вітер. У Євгенії було четверо братів і дві сестри: Ярослав Вітер, 1910 р. н. (помер на роботах в Росії), Володимир, 1914 р. н. (стрілець УПА), Софія, 1915 р. н. (збирала продукти та шила одяг для повстанців), Ольга, 1920 р. н. (була вивезена на примусові роботи до Німеччини, а згодом переїхала до Аргентини), Гнат, 1921 р. н. (стрілець УПА, псевдо "Лев", заарештований та засуджений до 15 років таборів, покарання відбував в Норильську, де й помер), Федір, 1923 р. н. (репресований, покарання відбував протягом 1944-1952 років у Воркуті).

Євгенія закінчила 7 класів школи в Комарно. 1945 року біля хати сім’ї Вітер під час облави було вбито двох повстанців. Після цього братів і маму Євгенії арештували. З того часу Євгенія була змушена переховуватися. Долучилася до Юнацтва ОУН, отримала підпільне псевдо "Катруся". Деякий час проживала у селі Грімно, потім в місті Щирець. Згодом переїхала Львова. Напередодні Нового року (1948 р.) вона приїхала до рідного села, де була арештована.

Утримувалась у внутрішній тюрмі міста Дрогобич. До травня 1948 року тривало слідство. Через сильні побиття на допитах потрапила до лікарні. Згодом засуджена Особливою нарадою при НКВС СРСР за статтями 54-1а та 54-11 до 10 років ув'язнення у виправно-трудових таборів. Покарання відбувала в Магаданській області. Працювала на лісоповалі. В ув'язненні зустріла майбутнього чоловіка, політв'язня  Михайла Батюту, який був родом з Полтавщини. Вийшла на волю 1956 року і  повернулася до рідного Комарна.  Працювала санітаркою в лікарні. Спогади про ув’язнення Євгенія Батюта зберегла у віршах.

Спогади

Оповідач: Євгенія Батюта
Місце запису: м. Комарно Львівського району Львівської області
Дата інтерв'ю: 9 лютого 2016 р.
Інтерв'юер: Марія Гілевич, Роксолана Попелюк
Транскрипція: Роксолана Попелюк
Джерело: Архів проєкту "Локальна історія"

За пару днів приходять за мною. І сусіда каже: "Москалі йдуть". І з хати я втікла. Вони прийшли, всю хату обшукали і так ходили за мною, а я ховалася.

Один раз, перший раз як прийшли, сказали "Москалі йдуть" і я з горба наділ. Переплила через ріку, бо то був червень місяць і аж на цвинтарі сі впинила. То вже було перед вечером, пастух корови вже впустив, я залетіла на цвинтар ціла мокра, бо через ріку переплила і там стояла де священик Кліщ похоронений, там сі сперла до того, стою, стою. Вже темна ні, ніц не видно, а я навіть не уявляла, що я на цвинтарі, я не мала ніякого страху. Аж на тім, на дереві сова закричала. По мені мороз пішов, так якби я змерзла. Я так дивлюся, до мене йде постать така біла. Ну йде до мене просто біла смерть. Я сі так подивила і я тоді зрозуміла, що я на цвинтарі. І я через ту браму, що всередині вилетіла з того цвинтару, стала на дорозі, во на лип’ю і думаю "Де я піду?". Тоді світла не було, то був 45-й рік, мені був 15-й рік. Стала і думаю "Де я піду". У Віри Турової… світилося в хаті, такий кавалок треба було піти. Я думаю піду на то світло, бо де, додому не піду нагору, бо боюся. Я пішла там, постукала у вікно, а Вірина мама, ще в хаті виділа, що там палилосі ще в кухні, бо то колись такі були кухні, то не було ні світла, ні газу, нічого. Я постукала, вона мені втворила і я зайшла до хати, а вона так во, то перші її були слова… Тако во, я стала так во до неї, а вона так во каже: "Дитино, на тобі лиця нема, ти Вітрова?". Я кажу: "Так", - "А мама знає?". Я кажу: "Ніхто, нічого не знає" - "Роздівайсі". Я розділася, вона дала мені суху сорочку, загріла чаю, положила мене, то такі бамбетлі були, бо таких диванів не було, положила мене, каже… Ну вона вже зрозуміла чого, каже: "Не бійся, тутка ніхто не приходить". Я там в неї переночувала. А рано вона каже до Вірці, свої дочки: "Вірцю ти будь дома, а я піду туди, дитину відпроваджу додому". І вона мене відпровадила, лахи мої висушила на п’єцу і відпровадила мене під городи, але нагору не йшла, бояласі. Каже: "Най мене ніхто не видит". То тоді страх було, страшне, як сі люди бояли.

І я прийшла тутки. Дивлюся на подвір’ю є мама. Плаче мама і коло мами є хлопець і дівчина. І мама там їй щось говорить. Дивиться: "Ой дитино моя". Йде і знов плаче, ще гірше плаче: "Де ти Геню була?". - "Мамо, не питайте". І той хлопець і та дівчинка, така Параня зайшла з Грімна і такий Володя Мотиль. Каже: "Ми прийшли по тебе, ми тебе забираєм до себе. Но знай, що ти вже не Гені, а "Катруся". Бо тому що в селі зараз будуть питати, що то за одна, чого вона тутка". І вони мене запровадили в Грімні, там така була цьотя Ганя Кузьмиха, вона мала Івасє, а була вдова і хата. І потім її сі питали: "А що то за дівчина, що то в тебе за дівчина?". - "А що ви - каже- хочете?". "Та во, – каже - бідна сирота-переселенка, буде мені корову пасти". А нічого не каже, вона знала в чім справа, а люди не знали. Там трохи я була. А одного разу її хлопець тоже, він не був так щоб він в лісі був. Але він був зв’язаний з партизанами. І за ним прийшли, хтось його видав і я ю від тоді не могла бути.

То прийшла та Парані, каже: "Катрусю, я тебе забираю, бо ту вже небезпечно". І завела мене в Щирецький район, село, Сороки село, Щирецький район. Я там побула може тиждень, вона сказала мамі де я сі знаходжу, то мама прийшла. А я кажу: "Мамо я тут не буду". - "Ну чому, Геню, не будеш, де я сі з тобою подію, – каже, - во знову приходили за тобою". Плаче мама: "Мамо що буде то буде, но я тут не буду". Ну і мама каже: "Чекай я мушу мати якесь місце для тебе". І так за пару днів мама прийшла, фірою приїхали, того мужчини я не знаю. Я сіла на ту фіру, сіли ми і поїхали до Щирці, до Щирці ми поїхали. І там з Щирця ми висіли, почекали на поїзд. Приїхав поїзд, ми посідали з мамов на поїзд і мама завезла мене до Львова. Там в такої пані Наді. І в тої пані Наді я була три роки. Додому я не приходила.

Фото з родинного архіву

Онлайн-архів усноісторичних та візуальних джерел

Локальна історія

Мультимедійна онлайн-платформа про минуле та сучасне України

Центр дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ

Центр дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ

Гуманітарний факультет УКУ

Гуманітарний факультет УКУ

Навчально-дослідна програма кафедри історії УКУ "Українське ХХ століття"

Вічний фонд "Броди-Лев"

Вічний фонд імені Тиміша і Ґеновефи Шевчуків

© Жива Історія. Всі права захищено. 2024
Створено Abra agency