Катерина Змисла
15 жовтня 1925 р. с. Тучне Перемишлянського повіту Тернопільського воєводства
Очевидиця, носійка фольклору
Біограма
Народилася 15 жовтня 1925 р. в с. Тучне Перемишлянського повіту Тернопільського воєводства (нині Львівського району Львівської області). В сімʼї Миколи та Марії Лучків. Мала двох сестер. Початкову освіту здобула в рідному селі.
В часі нацистської окупації, не досягши 16-річного віку, була вивезена на примусові роботи до Німеччини. Жила та працювала в приватному господарстві з важкими умовами праці та без вихідних. Згодом змогла втекти та повернутися додому.
В Тучному Катерина допомагала членам українського підпілля, переносила таємні записки, забезпечувала повстанців продуктами харчування та необхідними речами, годувала та переховувала підпільників в своєму домі.
Катерина Змисла є очевидецею подій Другої світової війни та носійкою традиційного фольклору. Під час інтерв'ю жінка співала традиційних пісень (гаївок, веснянок, колядок, тощо) та оповіла про традиційну обрядовість на Перемишлянщині.
Спогади
| Оповідач: | Катерина Змисла |
| Місце запису: | с. Тучне Львівського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 3 червня 2014 р. |
| Інтерв'юер: | Антон Петрівський |
| Транскрипція: | Антон Петрівський |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Свєта як приходили українські, то поляки приходили так само до нас до церкви. А на Йордан поляки води не світят, но українці, то вони на Йордан приходили воду брати з Йордану, поляки. В поляків Йордану нема.
Інт.: А як на празники поляки приходили до українців, то поляки з українцями по-польськи говорили чи по-українськи?
По-українськи. По-польськи ту ніхто ніякого слова не чув. А всьо по-українськи говорив, то їх не можна було розпізнати чи то поляк чи українець. Ту так вже була мішанка, бо сі поляки женили з українськими дівчетами, а дівчета за поляків сі видавали, то була мішанка. Але так само була різниця між молоді, бо билисі поляки з українцями, то страшне сі били. До церкви як були прийшли битисі, бо з того села, зараз там нема священика, наш на Службу Божу їзди священик. То як зачили коло цвинтара поляки на українців з Прибина, то так сі били, же священик виходив з хрестом, благословив жеби то-то зупинити, тоє бійство. То страшне було як вони сі ножима були порізали. Але ніхто їх не судив ні нічого, побилисі то побилисі, ніхто ніде того не давав ні до суду ні нічого таке. Простили їдні другим.
Інт.: А за шо вони билися?
Як музика була, справлєли українці, приходили поляки, брали українські дівчата гуляти. а вони були, наші хлопці українські чого поляки мають українські дівчата любити, як вони хочуть своїх дівчит. Нє, полякам давати. і за то все була між ними ворожнеча.
