Євгенія Готь

Народилася 1929 року в селі Болотня Перемишлянського повіту Тернопільського воєводства (нині Львівського району Львівської області) у родині Йосипа та Анастасії Боровських. Мала молодшого брата Володимира (1935 р. н.).

У спогадах пані Євгенія охарактеризувала культурно-політичне життя села, зокрема діяльність читальні товариства «Просвіта», аматорського театрального гуртка, спортивних товариств та інших громадських організацій.

Початкову освіту Євгенія здобула у школі в Болотні. Згодом отримала педагогічну освіту та працювала в школі сусіднього села Прибин, яке через специфіку географічного розташування в 1940-х роках стало одним із осередків українського національно-визвольного руху. Євгенія Боровська надавала допомогу місцевим учасникам підпілля, зокрема займалася лікуванням поранених повстанців.

16 травня 1950 року Євгенію заарештував Перемишлянський районний відділ МДБ за звинуваченнями у «недонесенні про відомих їй учасників ОУН і УПА» (ст. 54-12 КК УРСР). Утримувалася у внутрішній в’язниці тодішнього райцентру Перемишляни, потім у тюрмі в місті Золочів, а згодом — у слідчому ізоляторі у Львові («тюрма на Лонцького»). Попри те, що доказову базу справи становили переважно покази свідків, під час слідства Євгенія неодноразово зазнавала фізичного й психологічного тиску (в тому числі катування електричним струмом) з метою примусити її визнати провину та надати інформацію про відомих їй учасників підпілля.

У січні 1951 року вироком Львівського обласного суду Євгенію Боровську засудили до 8 років виправно-трудових таборів із подальшим обмеженням у правах терміном на 3 роки. Покарання відбувала в Унженському виправно-трудовому таборі (ст. Сухобезводне, Горьковська область, РРФСР), де працювала на лісозаготівлях.

Звільнена з табору 14 квітня 1955 року за амністією.

Повернулася в Україну і змогла прописатися в Кривчицях поблизу Львова. Влаштувалася працювати санітаркою в лікарні, а згодом здобула додаткову медичну освіту.

На час запису інтерв'ю мешкала в рідному селі.