Дарія Берко
1 січня 1924 р. Малковичі Перемишльського повіту Львівського воєводства
Очевидиця, депортована
Біограма
Народилася 24 квітня 1924 року у селі Малковичі Перемишльського повіту Львівського воєводства (нині у складі Польщі). В сім'ї Петра і Марії Пелешаків було четверо дітей: Ганна (1910 р. н.), Володимир (1920 р. н.), Дарія (1924 р. н.) та Стефанія (1927 р. н.).
Дарія закінчила місцеву польськомовну чотирикласову школу. Навчалась на кулінарних курсах при “Союзі українок” та була учасницею хору "Просвіти".
У 1940 році вийшла заміж за Стефана Берка (1917 р. н.). Наступного року в сім'ї народилась дівчинка, яку назвали Іриною.
Року 1945 під час загострення українсько-польських стосунків на село Малковичі напав польський збройний загін. Під час нападу в селі замордували 157 місцевих українців, в тому числі брат Дарії - Володимир та старенький дідусь. Напад був здійснений перед Великодніми святами, у ніч на свято Поклонів (Страсний четвер). Після нападу родина Берко і з родиною Пелишаків в рамках примусової депортації українців з Польщі були переселені до УРСР. Родина осіла в селі Великі Глібовичі, спершу поселилась на хуторі Гербертівка (колишня німецька колонія). Тут в домі Берків часто проводили обшуки органи НКВС, намагаючись виявити членів українського націоналістичного підпілля, тому згодом сім'я переїхала в іншу частину села.
Після переселення до Великих Глібович у подружжя народилась ще одна донька Олеся. Чоловік Дарії помер у кінці 1970-х років.
Інтерв'ю оцифровано в рамках проєкту "Жіночі голоси Другої світової війни" за підтримки Європейського Союзу за програмою "House of Europe".
Спогади
| Оповідач: | Дарія Берко |
| Місце запису: | с. Великі Глібовичі Львівського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 1 січня 2015 р. |
| Інтерв'юер: | Тарас Чолій, Віталія Пономарьова, Галина Андрушкевич-Ардан |
| Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Інт.: Чи ви пам’ятаєте, як ви були ще в Польщі, то була просвіта в селі?
Була.
Інт.: А розкажіть, ви ходили до «Просвіти», до читальні?
Так.
Інт.: А що там робили?
Хор в нас, хорист вчив нас хору… Співали, вистави різні… робили різні вистави…отак.
Інт.: А молодші чи старші вже грали?
Такі молоді як я… і старі більше приходили, різні…
Інт.: А хто займався «Просвітою»? Може священик? Хто був головою «Просвіти»?
То робили їдного чоловіка… він був вчений дуже в школі, і він нами командував. А диригент командував знов хором.
Інт.: А мали окрему хату, чи збиралися в чиїйсь?
Та в читальні.
Інт.: Окремо побудованій?
Так. То такий дом був, «Просвіта», ну. Та як.. в нас казали читальня. Там же всі сходили щовечора, і там співали, і там виступали, всьо..
Інт.: А школа, як була Ваша школа, скільки там було класів?
А в школі в нас була польська, полька вчила нас, але вчила по-українському і по-польському. Вона зі Львова, Геня Крючковська. Я пам’ятаю її, вона була та… вона була старша в школі.
Інт.: Директорка?
Директорка. То вона нас вчила української, польської.
Інт.: А скільки було класів?
Зо чотири.
Інт.: А Ви ще потім вчилися, чи тільки ті чотири класи?
Нє, потім я нігде не ходила.
Інт.: А Ваші сестри теж не ходили?
Нє. Сестри ходили аж Ярослав вчитися… Сестра Стефка наймолодша, то їздила до Ярославля, бо хтіла сі навчити на продавця. І навчилася на продавця. А Владик був в Перемишлі кравцьом. Шив на машинці.
