Дарія Корчак
- 23 серпня 1933 р. с. Забір'я Равського повіту Львівського воєводства
- 11 лютого 2019 р. м. Стрий Львівської області
Членкиня молодіжної організації ОУН "Сонце", політув'язнена
Біограма
Народилася 23 серпня 1933 року в селі Забір’я Равського повіту Львівського воєводства (нині Львівського району Львівської області) в родині місцевого пароха Якова Боровика та Ольги (з дому Барановської), доньки греко-католицького священника. Крім Дарії у сім'ї виховувалися два сини, на рік старший - Зеновій (1932 р. н.) і молодший Мирослав (1940 р. н.).
Батько - греко-католицький священник Яків Боровик (1906-1974), родом з села Угринів Сокальського повіту. Активно займався просвітницькою діяльністю та створенням культурних осередків в селі Забір'я. Саме за його сприяння в селі засновано читальню “Просвіта”. Після Львівського псевдособору у 1946 році отець Яків продовжив душпастирську діяльність в підпіллі, не перейшовши в структуру РПЦ. У 1949-му священника заарештували радянські каральні органи. Після восьми місяців слідства Якова Боровика засудили до 10 років виправно-трудових таборів. Працювати довелося на будівництві залізниць та вирубці лісів у Кіровській області. Вийшов на волю 1958 року. Після повернення служив на парафії у селі Губичі (нині – це околиця Борислава на Львівщині). Проте перебував під наглядом радянської влади аж до своєї смерті у 1974 році.
В другій половині 1940-х років Дарія продовжила навчання в Дрогобицькій школі №2, де приєдналася до руху Опору. Згодом навчалась у Львівському медінституті на фармацевтичному факультеті. Під час навчання Дарія приєдналася до підпільної студентської організації ОУН "Сонце". Спочатку займалася розповсюдженням листівок, проте з часом завдання і роль дівчини в українському підпіллі змінилося. Постала потреба в нових методах передачі інформації. Дарії спало на думку використати старий батьків штамп, щоб ним писати заклики до українців боротися проти радянської влади. Загалом основним засобом протидії тоталітарній владі члени організації вважали розповсюдження рукописних листівок і підпільної літератури. 1 травня 1950 р. планувалося проведення у Львові широкомасштабної антирадянської акції - масового розповсюдження листівок-карикатур та вивішення синьо-жовтого прапора на одному з висотних будинків міста. Акція була зірвана арештами.
Діяльність Дарії та її товаришів не могли не помітити радянські каральні органи. У студентську групу заслали студентку Ольгу Забаву, яка втерлася в довіру та вивідала необхідну інформацію. В результаті доносу заарештували дев’ятьох підпільників: студентів Сільськогосподарського інституту Василя Грицая (керівник) та Івана-Василя Бунду, студентку Львівського університету Ольгу Савчак, чотирьох мешканців с. Грушів на Дрогобиччині (з цього села походив Василь Грицай) та двох студенток Медичного інституту - Ганну Сушко та Дарію Боровик. Дарія утримувалась в слідчому ізоляторі у Львові ("Тюрма на Лонцького”, згодом – в "Бриґідках"). За участь у підпільній націоналістичній організації та розповсюдження антирадянської літератури підпільницю засудили на 25 років виправно-трудових таборів ГУЛАГу.
Етапована в особливий табір "Озерлаг" поблизу міста Тайшет Іркутської області, РРФСР. Працювала на лісоповалі. Через пів року Дарію етапували на будівництво залізної дороги - Баму на північ від озера Байкал. Після смерті Сталіна під час амністії 1955 року звільнилась з табору. Одружилась з Богданом Корчаком, який також відбув 10 років радянських таборів в Горьківській області, РРФСР.
Повернувшись в Україну, навчалася у Львівському обліково-кредитному технікумі, згодом працювала бухгалтером-економістом у банку в Стрию. У подружжя народилося троє дітей – сини Юрій та Андрій і донька Ольга.
В період розпаду СРСР та зі здобуттям Україною незалежності, подружжя Корчаків брало участь у створенні Товариства української мови. Були співзасновниками та членами Спілки політв’язнів. Дарія також була учасницею ансамблю жінок-політв’язнів "Легенда", почесною членкинею Всеукраїнської організації "Союз українок".
Син Андрій Корчак (1964-2014) - Герой Небесної Сотні, Герой України. Вбитий під час Революції Гідності на вулиці Інститутській в Києві 18 лютого 2014 року.
Після смерті сина Дарія Корчак написала і видала книгу спогадів "Побачене і пережите".
Померла 11 лютого 2019 року на 86-му році життя у місті Стрий Львівської області.
Спогади
Оповідач: | Дарія Корчак |
Місце запису: | м. Стрий Львівської області |
Дата інтерв'ю: | 10 жовтня 2016 р. |
Інтерв'юер: | Ігор Олексюк |
Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Я своє дитинство вважаю найщасливішим у всьому періоді свого життя. Тому, що в мене був брат, ще старший від мене на рік. А батьки були ще молоді тоді. Батько закінчив духовну семінарію у Львові. Мама також закінчила учительський семінар, так як тоді так було, що не було педучилища, був такий семінар, що вона могла вчителювати. Ну й вони побралися, познайомилися у Львові. Батька направили в таке село Забір’я. Яке було троха таке знаєте занедбане і в культурному відношенні, тому що там не було священника. Священик був в сусідньому селі Гійче, який приїжджав.
Ну і батько відразу зайнявся культурно-просвітницькою діяльністю. Я там в книжечці пишу, що там батько занимавсі. Кооператива, читальня "Просвіта", мали "Союз українок", доріст "Союзу українок", Маріїнське товариство. Пізніше організували дівочий садочок. Там організували, ми ще з братом ходили в той садок. Там навіть ще фотографії є в тій книжечці з того садочка. Ну а ми з братом все за татом і за мамою бігали. Мама в читальню, тато в читальню і ми туда. І ми завжди щось виступали, якісь віршики розказували, до свята було знаєте, або якісь презентації, якісь свята присвячені якимось чи Івану Франку чи Шевченку, чи Лесі Українки, то були там перші на сцені.