Катерина Довбуш
26 червня 1926 р. с. Розвадів Жидачівського повіту, Станіславівського воєводства
Остарбайтерка, жертва операції "Захід"
Біограма
Народилась в селі Розвадів Жидачівського повіту Станіславівського воєводства (нині Стрийського району Львівської області) у багатодітній сім'ї Юрія та Марії Довбушів. У сім'ї було семеро дітей: чотири сини та три доньки. Батько працював колійним обхідником на залізниці Стрий-Сколе.
Катерина закінчила місцеву семирічну школу. У міжвоєнний період в селі діяла читальня "Просвіта", деякий час там керував старший брат Катерини - Іван, також існувало спортивне товариство "Сокіл" та формувалась сітка ОУН.
В шестирічному річному віці Катерина Довбуш стала свідком арешту бойовиків ОУН - Василя Біласа та Дмитра Данилишина. Через їх арешт в 1932 р. з Розвадова судили 24 родини за так званою "Веринською справою". Тоді ж до 7 років ув'язнення засудили і найстаршого брата Катерини - Івана Довбуша. Згодом він перейшов на нелегальне становище та переховувався в с. Тухолька (нині Стрийського району Львівської області).
У 1939 році, з встановленням радянської влади з села депортували п'ять родин у віддалені регіони СРСР як класовий ворожий елемент - "куркулів".
В часи німецької окупації Катерина погодилась поїхати на примусові роботи до Німеччини замість старшої сестри. Там працювала в приватному господарстві фермера ("бауера") разом з двома дівчатами із Великої України. У 1944 році повернулась в рідне село.
У 1947 році радянська влада вивезла родину Катерини та ще 24 родини з села до віддалених районів СРСР. Родину вивезли як "членів сім'ї ОУН-УПА" за участь брата Євгена (1924 р. н.) в загонах УПА.
Катерина Довбуш з батьками опинилась на спецпоселенні в Байдаківці (нині республіка Башкортостан, РФ), а потім працювала на шахтах в Абашево (нині Чуваська республіка, РФ), а згодом в Кемеровській області РРФСР. У 1948 р. на Сибір вивезли найстаршого брата Катерини з дружиною. У 1949 р. під переслідування потрапив ще один брат, якого вивезли в Хабаровський край, РРФСР. В 1950 р. за "зв'язок з УПА" заарештували сестру Катерини, спершу її утримували у в'язниці м. Миколаєва, що на Львівщині, а потім вивезли в місто Караганду Казахської РСР, де вона загинула.
У 1963 році із заслання до рідного села вдалося повернутися лише Катерині та її брату Юрію (1912 р. н.).
Спогади
| Оповідач: | Катерина Довбуш |
| Місце запису: | с. Розвадів Миколаївського району, Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 24 лютого 2014 р. |
| Інтерв'юер: | Іван Федорич |
| Транскрипція: | Марія Гілевич |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Я так вийшла, наша хата була від гостинця друга, дивлюсі біжут хлопці, такі гарні в сорочках, Білас і Данилишин, Василь і Дмитро. Біжут і кричут: "Люди, ми не бандити, люди, ми не бандити!" Я думаю, то чо вони в вишитих сорочках? Так я сі поцікавила, чого ж вони так летєт та кричут? І їден коло мене...А вони зі стації бігли, а з стації багато треба було бігти. І вони, обернувся оден і вистрілив. А я кажу о та вони не файні, бо вони стріляють, так я собі думаю. І куля влетіла в таку глиняну хату, там дівчина була з 31-го року і чуть в не...і не полетіли. Вони якби були полетіли на міст, вони би сі може були ще врятували, а вони побоялися, думали машина гони за ними. Вони прибігли на Дністер і линвою всі собі патрони обмочили і впали. То було в 32-м році 32- го (23-го, авт.) грудня, і він як впав, і той впав Василь і Дмитро. І той шо громадив листі став єго бити. А їден хлопець вздрів, прибіг до священника: "Отче, там б'ют хлопців", він каже: "Ровер давай!". Побіг до сусідів, взяв ровер, дав. Той кричит: "Ти злодій!", "Я не злодій, ровер буде". Прибіг (священик) і каже: "Кого ви б'єте? Та впам'ятайтесі!".
А колись на поли були хрести, і оден, чи Білас чи Данилишин, я точно вже не знаю, прибіг на колінах до хреста, і каже так: "Якщо українец українця будете бити – ніколи України мати не будете". І тут приїжджає фіра і їх в блюзках з Розвадова до Львова везут, йно в блюзках. Тоди був вже мороз, холодно, їх привезли, їх судили.