Євген Черкас
17 червня 1928 р. м. Бібрка Львівського воєводства
30 липня 2015 р. м. Бібрка Перемишлянського району Львівської області
Зв'язковий ОУН, політв'язень
Біограма
Народився 17 червня 1928 року у місті Бібрці (тепер Львівського району Львівської області).
Батько Євгена, Степан Черкас (1889 р. н.) у 1910-х роках поїхав до США на заробітки. Повернувся через два роки до Бібрки й за зароблені гроші придбав земельну ділянку. За часів Першої світової війни воював в австро-угорській армії молодшим офіцером. Був на італійському фронті. Згодом - в Українській Галицькій армії, у підривних відділах. Після війни працював муляром. Мама – Анастасія Черкас (в дівоцтві Курдина). В родині Черкасів було троє дітей – крім Євгена ще старший брат Роман (1922 р.н.) та сестра Іванна.
1946 року закінчив 9 класів середньої школи у Бібрці. Брат Роман співпрацював з ОУН з 1941 року, у 1946 році його заарештували та відправили на Воркуту. Того ж 1946 року Євген під проводом районного провідника Йозефа Тещишина (псевдо "Вихор") стає зв’язковим ОУН. Обов’язки – поширення антирадянських листівок. Матір Євгена часто готувала обіди для повстанців.
1951 року Євгена заарештували органи МДБ. Він утримувався у тюрмі “на Лонцького” у Львові. Був засуджений на 25 років роботи у таборах і ще 5 років позбавлення прав. Після того ще два тижні був ув’язнений у Замарстинівській в’язниці. Етапований на Воркуту, працював на шахті. 1956 року повернувся із заслання до Бібрки.
Помер 30 липня 2015 року у Бібрці.
Спогади
| Оповідач: | Євген Черкас |
| Місце запису: | м. Бібрка Львівського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 17 грудня 2013 р. |
| Інтерв'юер: | Марія Мухар, Віталія Пономарьова |
| Транскрипція: | Богдана Тараніна |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Коли вже сталася Польща, тут правда мали поляки захватили владу в Бібрці. Але українці гуртувалися також, і мали ту такий будинок, зараз він є там – то є дитячий будинок. То зробили наші своїми силами. І мали таку, як вам сказати, то була читальня. Там збиралися українці, виступали, давали концерти з тих сіл. Бо колись Бібрка то був повітовий район. Тут було, де Дев’ятники, де Звенигород – то був центр Бібрка. І тут з’їжджалися, ставили концерти. Я вже пам’ятаю ходив до другої кляси і нас дітей, українців, шо би ми йшли там виступати. Виступали на Миколая, ми, діти. І потім вчили нас вірші патріотичні, українців. А поляки мали своє. Ну але вони мали більше доступу, звичайно.
Коли я вже став ходити до другої кляси, то нас в неділю, хлопців зі школи, і дівчата, і хлопці возили до церкви нашої – греко-католицької. Поляків водили до польського костела в неділю. В неділю, так воно було заведено, шо діти йшли до школи, а зі школи водили вчителі до церкви. То в неділю тільки. Но а жиди мали своє. В суботу вони не ходили, бо вони святкували свій день. Отаке то було. Ну але так протягнулося, Організація Українських Націоналістів стала розвиватися. Була організація в тім будинку, де я говорю, шо був побудований ше за Австрії. Там збиралися молоді хлопці – була організація "Сокіл". І так вони там збиралися. Були вже такі по вісімнайціть років, по двайціть. Вони мали свою організацію таку. І ше хочу сказати. Колись був концерт, на концерті на відкритому приміщенні не вільно було співати державний гимн України "Ще не вмерла", поляки забороняли. Тільки дозволялося в закритому приміщенні. Ну, але як був фестин, як з’їхалися з цілого Бібрського району, з’їхалися тут на площу – там було футбольне поле таке, і давали концерт. І на закінчення, як звичайно, кінчається концерт, заспівали державний гимн. І поляки начали переслідувати тих хористів.
До чого було, шо не вільно було навіть заспівати державного гимну. Отак поляки старалися, розумієте. Але люди, була організація молодіжна потім, робили всякі концерти такі і збирали кошти на розбудову. Збирали кошти, бо хотіли побудувати собі більший дім – "Просвіту". Зараз він є там біля церкви греко-католицької. Там було в тому, як мені батько розказував, жиди мали там участок земельний. І наші зібрали кошти і викупили той земельний участок, де зараз стоїт дім "Просвіта". І тоді вже началося більше, вже робили будинок великий і начали давати концерти. Але то було до трийціть дев’ятого року.
