Марія Гаврилів

Народилася 24 лютого 1929 року в селі Хишевичі Городоцького повіту Львівського воєводства (тепер Львівського району Львівської області). Мама Марії - Єва була заміжня двічі. Перший чоловік - Микола Печеха загинув у Першій світовій війні 1918 року. Залишилося троє дітей: Анастасія, Катерина та Іван. З другим чоловіком Кирилом Павлишиним народилося ще троє дітей: Федір, Григорій та наймолодша Марія.

Закінчила 8 класів школи в місті Комарно, вступила в хімічно-акушерську школу у Львові. 1942 року долучилася до українського визвольного руху. В підпіллі мала псевдо "Ірка", "Чайка". 1944 року пройшла вишкіл у Карпатах біля гори Ключ в медсестринській школі Українського Червоного Хреста під керівництвом лікаря Олександра Давиденка ("Юрка"). Далі проходила медичну службу в підпільному шпиталі у селі Труханів на Сколівщині, лікувала повстанців у медичних криївках. Брала участь у боях УПА з НКВС в Чорному лісі та в селі Орів біля гори Бренів. 1947 року, згідно з наказом командування повернулась до рідного села, організовувала медичну службу на терені, займалась постачанням ліків, організовувала медичні бункери "шпитальки".

У травні 1948 року заарештована у Львові під час виконання чергового завдання. Утримувалась в слідчому ізоляторі МДБ (“Тюрма на Лонцького”) у Львові. Згодом переведена в тюрму міста Дрогобич, де влаштовували допити та очні ставки. З Дрогобича Марію відправили до Самбора. Там зачитали судовий вирок: 10 років виправно-трудових таборів (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). Етапована в Харківську тюрму. Покарання відбувала в таборі ГУЛАГу у Мордовській АРСР. Працювала на лісоповалі. Після звільнення 1956 року повернулася до рідного села. Одружилася з репресованим колишнім упівцем Петром Гаврилівим. Працювала санітаркою, в колгоспі. В кінці 1980-х - 1990-х роках була членкинею Народного Руху України, брала активну участь у національному відродженні в перші роки Незалежності.

Померла 27 квітня 2018 року.