Ганна-Юлія Колодницька
1929 р. с. Воля Райнова Старосамбірського повіту Львівського воєводства
Станична УПА на псевдо "Богданка", політув'язнена, учасниця Норильського повстання
Біограма
Народилася у 1929 р. в с. Воля Райнова Старосамбірського повіту Львівського воєводства (нині Самбірського району Львівської області) в сім'ї Івана Колтка (1895 р. н.) та Марії Темник (1900 р. н.). В сім'ї було п'ятеро дітей: три сини і дві дочки (Ольга, Ганна, Орест, Іван). Брат Іван Колток зі спогадів пані Ганни першим в районі здобув вищу освіту.
В домі Колтків часто зустрічалися місцеві жителі за світськими бесідами. Часто відвідував і сільський голова Андрій Колток, він і запропонував юній Ганні працювати фінагентом в сільській раді. У 1945 р. Ганна почала співпрацювати з українським націоналістичним підпіллям, робота в сільській раді була дуже вдалою, адже дівчина наперед знала про приїзд радянських військових чи організацію облав і могла попередити підпільників. Ганна виконувала обов'язки станичної, готувала для підпільників звіти про події в селі, збирала допомогу. Обрала для себе псевдо "Богданка".
За свою діяльність у листопаді 1947 р. Ганну арештували, спочатку протягом тижня утримували в Самборі, а потім перевели до в'язниці у Дрогобичі. Так як під час слідства був свідок, який розповів про приналежність Ганни Колток до національно-визвольного руху, Військовий Трибунал засудила дівчину до 10 років ув'язнення за статтями КК 20 та 54 1 "а". Спочатку Ганну хотіли етапувати в бухту Ваніно, але так як дівчина була політув'язнена її відправили до особливого виправно-трудового табору №2 "Гірський" (Горлаг") у Норильську, РРФСР. Тут Ганна стала учасницею Норильського повстання в'язнів 26 травня - 4 серпня 1953 р. Після повстання була направлена до штрафного табору в Норильську, де до вересня 1954 р. працювала на ТЕЦ.
Звільнилася Ганна Колодницька у 1954 р. Повернулася в рідне село, а через рік оселилася в м. Самбір.
[Інтерв'ю оцифровано в рамках проєкту "Жіночі голоси Другої світової війни" за підтримки Європейського Союзу за програмою "House of Europe"].
Спогади
| Оповідач: | Ганна-Юлія Колодницька |
| Місце запису: | м. Самбір Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 22 травня 2015 р. |
| Інтерв'юер: | Марія Гілевич, Роксолана Попелюк |
| Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Я хотіла за себе сказати. В нас головою сільради був, писався Колток так само, але ще з родини нашої. І прийшов до хати би пішла, бо вже не було кому працювати в селі фінагентом. "Може ти би пішла? -Та де я в стрику? Та де я то?". Ну і там ще секретарка тоже Колток, стрієшна сестра. І він нас так заставив працювати, її секреторкою, а мене фінангентом. І я так трохи попрацювала тим фінангентом. І то ще була війна, ще була війна. А як вже, то він був за руських головою сільради... О, він такий був, що він він не вмівся підписати, він хрестики ставив, а голова в нього дуже така була. Розумний був, розумний.Так що мій тато, він мав тоже тільки чотири кляси, але тато мій був дуже такий начитаний. Він виписував за Польщі газету "Громадський голос" і він, ну сходилися так зимою, вечором сходилися до нас до хати. Ну, та й тато читав їм газету, чи книжку якусь читав, чи що. І той, що головою сільради був, він неграмотний був, ніц не вмів писати, а мудрий. А пам'ятав Боже, так що нераз, як татові треба було щось запам'ятати: "Андрію, ану скажи мені, я читав, ти пам'ятаєш?". Так то він і дати, і всьо. Ну і тут якраз 45-й рік, кінчається війна і мене тоді хлопці, станичної нема треба в селі щоб була станична, бо треба звітувати, хоч село маленьке, а звітувати треба. Бо все одно йшло таке як уряд, як уряд. Ну і тоді каже: "Тепер будеш на дві руки урядником".
І мене поставили станичною в селі. Ну і я звітувала там все, що треба було, все що в селі, чи коли приходили, чи москалі приїжджали, чи що, чи що там забирали, чи що, то всьо я мала звітувати і то все забирали. І він був, такий був на Гуменці, на другому селі і він принимав ті звіти... Там ще іще з Янова, село таке, то він принимав і знов звітувався, не знаю де він то дівали. Вже не пам'ятаю де він, де ті звіти здавали.
Інт.: То ви з 45-го року були станичною?
Так. Так, з 45-го року.
Інт.: А мали ви якесь псевдо?
Так. Богданка...
Інт.: А то ви як то псевдо, вам вибирали його чи самі придумували?
Я собі сама сказала псевдо. "Прошу мені сказат,и треба, яке ти хочеш мати псевдо?". Та яке Богданка, бо щось мені так подобалося та й я так дала. Ну та й пізніше. Та й я так працювала до 47-го року.